Дацит

Дацит у Вікісховищі

Даци́т (рос. дацит, англ. dacite, нім. Dazit m) — кисла магматична, переважно виливна гірська порода.

Назва «Дацит» походить від колишньої Римської провінції Дакія, яка лежала між річкою Дунай і Карпатськими горами (тепер сучасні Румунія та Молдова).

Цю назву вперше використав у 1863 році австрійські геологи Франц фон Хауер і Гвідо Стахе у своїй науковій роботі «Геологія Трансільванії». Вони посилалися на опис гірської породи, опублікований того ж року німецьким геологом Фердинандом Ціркелем у звітах Австрійської академії наук у Відні.^[1]

Середній хімічний дациту склад: SiO₂ 65-68 %, TiO₂ 0,5-0,8 %, Al₂O₃ 13-16 %, Fe₂O₃ 1-2,5 %, FeO 0,5-4 %, MgO 0,5-3 %, CaO 2-4 %, Na₂O 2-4 %, K₂O 1-3,5 %.

Міцність на стиснення дациту 100–150 МПа. Густина 2650 кг/м³; модуль Юнга 34-76 ГПа; коефіцієнт Пуассона 0,27-0,8.

Гірська порода світло-сіра, зеленувато-сіра, рідше темно-сіра порфірова або афірова. Дацит рогової обманки та біотитовий дацит переважно сірого, коричневого або жовтуватого кольору. Авгіт-дацит і енстатит-дацит темного кольору. Окрім вкраплень із властивим їм характерним кольором, за остаточне забарвлення відповідають тонкорозподілені пігментні мінерали, такі як гематит, гетит та хлорит.

Дацит містить у вкраплениках плагіоклаз (різко зональний андезин), рідше калієво-натрієвий польовий шпат, іноді кварц і темнокольорові мінерали — амфібол, моноклінний або ромбічний піроксен, біотит. Рудний мінерал — магнетит, акцесорні — апатит, рідше — циркон, титаніт, гранат, кордієрит. Склуватий.

Дацит є відносно поширеним і зустрічається в різних тектонічних і магматичних контекстах. Дацит утворює куполи, дайки, лаколіти. Часто асоціюються з андезитами та трахітами. З дацитом асоціюють колчеданово-поліметалічні родовища.

Є в океанічних вулканічних серіях, у карбонатно-лужних і толеїтових вулканічних серіях зон субдукції острівних дуг і активних континентальних околиць. Прикладами дацитового магматизму в острівних дугах є Японія, Філіппіни, Алеутські острови, Антильські острови, Зондська дуга (гора Батур), Тонга та Південні Сандвічеві острови. Прикладами дацитового магматизму на активних континентальних околицях є Каскадні гори, Гватемала та Анди (Еквадор і Чилі).

У континентальних вулканічних серіях, дацит часто зустрічається в асоціації з толеїтовими базальтами та проміжними породами. Утворює лавові потоки та дайки, інколи — масивні інтрузії у центрі вулкана.

Типовою місцевістю дациту є кар'єр Гізелла поблизу Поєнь (комуна, Клуж) Румунія. Інші поширення дациту в Європі: Німеччина (Вайзельберг), Греція (Нісірос і Тера), Італія (у бозенському кварц-порфірі та Сардинія), Австрія (Штирійська вулканічна дуга), Шотландія (Аргайл), Словаччина, Іспанія (Ель Хоясо поблизу Альмерії, Франція (Масив Естерель) та Угорщина (Пагорб Чоді).

За межами Європи знахідки дациту: Іран, Марокко, Нова Зеландія (вулканічний регіон Таупо), Туреччина, США та Замбія.

Поширений також на Кавказі, в Казахстані, Середній Азії. В Україні — на Закарпатті.

Дацит знайдений позаземно в кальдері Нілі-Патера в Syrtis Major Planum на Марсі, а також на Місяці^[2].

Використовується як будівельний камінь. Зокрема, для підлогових покриттів та бруківки. Існують кольорові варіанти, які століттями використовувалися як дорогоцінні камені.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дацит

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Myron G. Best, Eric H. Christiansen: Igneous petrology. Blackwell Science, Malden MA u. a. 2001, ISBN 0-86542-541-8.
• Roger Walter Le Maitre (Hrsg.): Igneous Rocks. A Classification and Glossary of Terms. Cambridge University Press, Cambridge 2002, ISBN 0-521-61948-3.
• Marjorie Wilson: Igneous Petrogenesis. A Global Tectonic Approach. Reprint. Chapman & Hall, London u. a. 1997, ISBN 0-412-53310-3.
• Wolfhard Wimmenauer: Petrographie der magmatischen und metamorphen Gesteine. Ferdinand Enke Verlag, Stuttgart 1985, ISBN 3-432-94671-6.