Тарас Сенюк народився 22 червня1980 року в місті Коломия на Івано-Франківщині. 1997 року закінчив коломийську середню загальноосвітню школу № 6. З дитинства мріяв стати військовим, в лавах Збройних Сил України — від 1997 року. У 2001 закінчив з відзнакою аеромобільний факультет Одеського інституту сухопутних військ. По закінченні військового інституту був направлений до Житомира.
З 2001 року проходив службу в 95-ій окремій аеромобільній бригадіВисокомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А0281. Пройшов шлях від командира аеромобільного взводу до командира батальйону, зарекомендував себе як ініціативний і досвідчений офіцер. Неодноразово Тарас Сенюк удосконалював практичні навички та здобував новий досвід за межами України. 2003 року брав участь у миротворчій місії в Іраку, де служив командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт», на кордоні з Іраном. Миротворці контролювали 150-кілометровий відрізок ірано-іракського кордону, окрім патрулювання, несли службу на блокпостах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат». Після повернення додому продовжив службу на посаді командира аеромобільної роти. 2007 року Сенюка відправили у Косово, там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блокпостах. Був призначений на посаду начальника штабу 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А1910, місто Житомир. У 2013 році призначений на посаду командира 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади.
2 травня близько 4:00 в районі Слов'янська, російські бойовики вдалися до обстрілу військової колони із засідки, зав'язався бій. Вогонь було зосереджено на перші три бронетранспортери, в одному з яких перебував командир колони Тарас Сенюк, який під час бою командував діями особового складу. Бій тривав близько 10 хвилин, вогневі точки противника були подавлені. Близько 5:30 в районі мосту, біля селища Андріївка, знову зав'язався бій. Терористів було витіснено з блокпоста, і міст взято під контроль. З обох боків біля мосту почав збиратись антиукраїнськи налаштований натовп. За рішенням командира на безпечній відстані від колони було виставлено бійців з метою запобігання провокацій. Протягом всього дня від представників сепаратистських угруповань лунали погрози знищити підрозділ і пропозиції перейти на бік сепаратистів. Близько 17:00 серед натовпу з'явились особи зі зброєю, командир наказав зайняти кругову оборону. Бойовики відкрили вогонь з-за спин цивільних, в один з БТРів полетів «коктейль Молотова». Під керуванням підполковника Сенюка військовослужбовці розібрали барикади та створили прохід для виведення колони в безпечне місце. З усіх напрямків посилився вогонь з різних видів зброї, й не лише по військовій колоні, а й по людях, які перешкоджали руху колони. Тоді загинули двоє солдатів Сергій Панасюк та Петро Коваленко. Чіткі команди комбата та впевнені дії особового складу дали змогу колоні вирватися з влаштованої пастки й не допустити втрати озброєння та військової техніки.
Обставини загибелі
Підполковник Сенюк загинув 3 червня 2014 року, під час виконання бойового завдання зі знищення укріпленого опорного пункту терористів у Семенівці, на околиці міста Слов'янська. Комбат як завжди був попереду, разом із розвідувальним взводом. В бою, керуючи діями тактичної групи, він загинув від кулі снайпера. Куля великого калібру пробила бронежилет комбата, завдавши йому смертельного поранення[1]. Керування підрозділом після загибелі командира взяв на себе ротний Олег Бутніцький, завдання було виконане, але з втратами з боку військовиків, 13 десантників дістали поранення, серед них і капітан Бутніцький.
6 червня із загиблим офіцером попрощалися в Житомирі, де він служив і мешкав із сім'єю[2]. 7 червня Тараса Сенюка поховали у рідній Коломиї на Алеї Слави Центрального міського цвинтаря[3].
6 червня 2014 року Тарасу Сенюку присвоєне військове звання полковника (посмертно).
В Коломиї залишились мати Наталія Петрівна Сенюк і брат, в Житомирі — дружина Ольга Ігорівна та донька Єлизавета (нар. 2005).
Нагороди та відзнаки
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (20.06.2014, посмертно) — за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові.[4]
Почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» II ст.
Почесний нагрудний знак командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За відмінну службу в аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України»
Нагрудний знак «15 років аеромобільним військам Сухопутних військ Збройних Сил України»
13 жовтня 2015 року рішенням Коломийської міської ради № 2363-58/2015, за виняткову мужність і героїзм виявлені у захисті України, жертовне служіння народові, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Коломиї» (посмертно).[5]
23 травня 2015 року у Семенівці, м. Слов'янськ було відкрито меморіальний знак військовослужбовцям Нацгвардії, ВДВ, та співробітникам СБУ, які загинули на території Слов'янського району Донецької області, серед них і Герой України Тарас Сенюк.
29 травня 2015 року в Коломиї, на фасаді будівлі ЗОШ № 6 по вулиці Леонтовича, 14, де навчався Тарас Сенюк, відкрито меморіальну дошку на його честь.[7][8]
8 червня 2015 року в Коломиї був урочисто відкритий пам'ятник Тарасу Сенюку.[9]
У квітні 2017 року в Житомирі, на базі спортивного комплексу «Динамо», відбувся Чемпіонат Збройних Сил України з рукопашного бою. Захід проводився на честь Героя України воїна-десантника полковника Тараса Сенюка.[12]
.png){kind=small}
