Саул Раскін

Саул Раскін
Народження15 серпня 1878(1878-08-15)[1]
Приморськ, Бердянський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія[2]
Смерть1966[3][4][…]
 Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Країна США
Діяльністьхудожник
Роботи в колекціїХудожній інститут Чикаго, Національна галерея мистецтв і Print Collectiond[6]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Раскін.

Саул Раскін (івр. שאול רסקין;нар. 15 серпня 1878(18780815)—пом. 1966) — американський художник, письменник, лектор і викладач, найбільш відомий своїми зображеннями єврейських сюжетів.

Молодість й освіта

Раскін народився у 1878 році в Ногайську в Російській імперії, нині Приморськ, Україна[7]. Він вивчав літографію в Одесі, а потім багато подорожував Німеччиною, Францією, Італією та Швейцарією, відвідуючи художні школи та працюючи літографом[7]. Раскін іммігрував до США, прибувши до Нью-Йорка у 1904 або 1905 році[8][9].

Кар'єра

Преса на їдиш

Раскін був російськомовним, але вільно опанував їдиш після знайомства з літературною спільнотою району Нижній Іст-Сайд у Нью-Йорку.

Сатиричний карикатурист

Він працював карикатуристом і шаржистом для низки нью-йоркських видань на їдиш, включно з «Кабітцер» (на їдиш — людина, яка пропонує небажані погляди, поради чи критику) і, зокрема, «Дер гройзер кундес» (укр. Велика палка або укр. Великий жартівник), нью-йоркський сатиричний тижневик[8]. Він також регулярно публікував карикатури в газетах на їдиш у Європі[10]. Карикатури Раскіна іноді зображували відмінності між єврейським життям у Східній Європі та США як розповіді про «метаморфози»[11]. У карикатурі у «Дер гройзер кундес» 1909 року Раскін намалював кантора, людину, яку етномузиколог Марк Слобін, професор музики Весліанського університету вважав «представником прагнень групи» для американської єврейської аудиторії в Америці XX століття[11]. Підпис Раскіна на їдиш говорив: «У Старому Світі він був кантором Зеліковітш; в Америці це італійський тенор Синьйор Зельконіні»[11].

Критик

Раскін був плідним критиком образотворчого мистецтва, літератури та театру[12]. Він писав статті для різних нью-йоркських видань мовою їдиш, зокрема «Цайт-гейст» (укр. Дух часу), лібертаріанського соціалістичного[13] періодичного видання «Фрайе арбайтер стім» (укр. Вільний голос праці), щомісячного соціалістичного журналу «Die Zukunft» або «Di Tsukunft» (укр. Майбутнє), для якого він написав сорок три статті[12], а також про літературно-філософську роботу Хаїма Житловського «Dos Naye Lebn» (укр. Нове життя), опубліковану між 1908 і 1914 роками[7][13]. У 1907 році він написав статтю для тижневика «Zeitgeist», який видавався у 1905—1908 роках видавництвом The Forward, під назвою «Der proletariat un der kunst» (укр. Пролетаріат і мистецтво)[14]. Раскін був мистецьким і театральним критиком тижневика Абрахама Рейзена мовою їдиш «Дос нає ленд» (укр. Нова країна), «ілюстрованого тижневика літератури, мистецтва, критики та культури», запущеного у 1911 році[15]. У випуску від 17 листопада 1911 року Раскін написав статтю під назвою «Виставка єврейських художників, Прокламація», в якій він запропонував проводити виставки єврейських художників і запропонував практичні способи їх організації[16]. Наступного тижня «Дос нає ленд» опублікував листа до редактора від письменника, який виступав проти пропозиції Раскіна на тій підставі, що «хороші художники» відмовляться виставлятися, і припускав, що вдячність до мистецтва в єврейській громаді слід культивувати, спочатку демонструючи репродукції хорошого мистецтва у громадських місцях[16]. Раскін писав про майбутнє єврейського мистецтва в іншій статті для «Дос нає ленд» у 1911 році, в якій він обговорював нездатність знайти спільну єврейську характеристику в роботах таких художників, як Марко Антокольський, Йозеф Ісраелс, Макс Ліберман і Каміль Піссарро[16][17]. Раскін припустив, що замість дослідження різноманітних технік, форм і стилів, використовуваних єврейськими художниками, «єврейське мистецтво» може виникнути шляхом вивчення спільного предмету й тем у роботах його сучасників, зокрема в жанрових та історичних картинах[17]. Статті Раскіна, які відстоювали те, що він вважав гуманітарною та демографічною цінністю мистецтва, що ґрунтується на народних темах, стали одними з перших статей про мистецтво мовою їдиш[18].

Освітньо-культурна робота

Раскін працював над тим, щоб привернути увагу єврейської громадськості до єврейського мистецтва. Він вважав, що мистецтво не повинно бути виключною для багатих і що, співпрацюючи з художниками, можна культивувати інтерес публіки до мистецтва. Він проводив екскурсії музеєм та читав лекції про мистецтво для «Arbeter Ring»[19]. У 1910 році було сформовано Освітній комітет «Arbeter Ring» для нагляду за освітнім і культурним розвитком його членів[20]. У 1914 році комітет організував десять екскурсій нью-йоркськими художніми музеями, більшість з яких проводив Раскін[21]. «Шпацірунген» (укр. прогулянки), як їх називали, збирали від чотирьох до п'ятисот людей[21]. Музеї брали участь, залишаючись відкритими в певний час і безкоштовно надаючи кімнати для лекцій[21]. Під час екскурсій Раскін робив короткий історичний огляд експонатів, присвячених видатним художникам та їхнім роботам[21]. Подібну освітню роботу Раскін проводив за межами Нью-Йорка[21].

У 1930-х роках Раскін працював артдиректором Асоціації молодих чоловіків і жінок на 92-й вулиці (92nd Street Y) у Нью-Йорку[19].

Візуальне мистецтво

Раскін, ймовірно, був більше відомий як художник і карикатурист в американській єврейській громаді, ніж як критик[12]. Він працював у різних ЗМІ та був відомий своїм реалістичним підходом й увагою до деталей[8]. У своїх роботах він зосереджувався на сценах єврейського життя та традицій, особливо в Нижньому Іст-Сайді Нью-Йорка[8]. Його перша виставка відбулася у 1922 році[9]. Картини, ескізи та літографії Раскіна, що зображують єврейське життя в Ішува в Палестині, були добре відомі в США, вони з'являлися на багатьох виставках і в пресі[22]. Вони отримали широку оцінку мистецтвознавців[22]. Вестибюль театру на розі Другої авеню та Одинадцятої вулиці, на північному кінці «Їдиш-Бродвею» в Театральному районі на їдиш у Нижньому Іст-Сайді, прикрасили його картинами з Палестиною[23]. Він здійснив ряд поїздок до Палестини, принаймні чотири між 1921 і 1937 роками, п'ять до 1947 року[24] і пізніше до Ізраїлю. Він залишався в кібуці Рамат Йоханан під час перебування у підмандатній Палестині[25]. У 1947 році Раскін опублікував «Землю Палестини», яка містила «понад 300 малюнків і картин, зроблених під час п'яти візитів художника до Палестини, разом із короткими есе про палестинське життя»[24]. Виготовляв плакати на підтримку сіоністського руху. На його плакаті «Stand Up and Be Counted» 1930-х років у центрі високий та рішучий американський єврей, який тримає шекель, оточений з одного боку зображеннями руйнування, а з іншого — зображеннями світлого майбутнього на єврейській батьківщині, обіцяного внеском до сіоністської організації[26][27][28].

Ілюстровання книг

Раскін ілюстрував низку текстів на івриті, як-от «Піркей авот: Повчання батьків» (1940), «Великодня агада» (1941), «Тегелім. Книга Псалмів» (1942), «Сідур» (1945), «П'ять мегілотів: Пісня над піснями, Рут, Плач, Екклезіаст, Естер» (1949), «Кабала в слові та образі» (1952) та інші книги, зокрема «Арон Хакодеш: Єврейське життя та знання» (1955) і «Між Богом і людиною: Єврейська рапсодія у 100 малюнках» (1959). «Арон Хакодеш» («Священний ковчег») ілюструє життя хлопчика Мойшеле від його бар-міцви до одруження, навчання власних дітей, а в старості — онуків, що показує ідею передачі традиційної єврейської мудрості[29][30]. На останніх сторінках йдеться про Ізраїль і землю обітовану[29]. Книга містить ігри, жарти та фольклор із близько 150 ілюстраціями з описами на їдиш та англійською[29]. Єврейська рапсодія містила розділи про «Великого пророка Мойсея», «Самсона, трагічного героя», «Йова, доброго чоловіка», «Голема», «весілля в місті», «хасидів, які з радістю служать Богу» разом із набором малюнків про Землю Ізраїльську до десятої річниці держави Ізраїль з останніми сторінками, які описують його досвід як художника. Раскін описав книгу як «Рапсодію в графічному мистецтві» та «Оду моєму народу, моєму чудовому народу „старому та молодому знову“». У 1960 році вийшла друком книга Раскіна «Нове обличчя Ізраїлю». У 1962 році, коли Раскіну було за вісімдесят, він опублікував «Особистий сюрреалізм», ілюстровану книгу, яка містила його думки про сюрреалізм, мрії та його життя на суміші івриту та англійської.

Політичні й особисті погляди

З політичного погляду Раскін називав себе спочатку «міжнародним марксистом», потім «соціальним революціонером», пізніше «бундистом», а після Першої світової війни «єврейським націоналістом». Після Декларації Бальфура Раскін став палким сіоністом[26].

На своє 80-річчя Раскін сказав: «Я художник і я єврей, але перш за все я єврейський художник, тому що єврейство є джерелом, центральною суттю мого мистецтва, як і суттю мого буття»[31].

Членство в товариствах художників

Раскін був членом Американського акварельного товариства, Товариства американських гравіристів, Одюбонських митців і Нью-Йоркського акварельного клубу[8].

Особисте життя

Раскін одружився з Рей Маліс[32]. У них був принаймні один син, Юджин Раскін[31].

Дружина Раскіна Рей також писала для ряду видань, як-от багатотиражна щоденна націоналістично-сіоністська газета на їдиш «Дер тог» (укр. День) наприкінці 1910-х років і громадську «Froyen zhurnal» (укр. Домашній журнал єврейських жінок) на початку 1920-х років[32]. У «Дер тог» її статті були спрямовані на навчання жінок основам громадянського права, але вона також торкалася таких тем, як оздоблення дому та краса[32]. У «Froyen zshurnal» вона надала інструкції з громадянського права, які, як вона сподівалася, продемонструють, як управління пов'язане «з жінкою, її домашнім господарством, здоров'ям її та її сім'ї, вихованням дітей тощо»[32]. Вона також писала статті про федеральний уряд й органи влади штату, а також про створення та організацію жіночого клубу[32].

Раскін помер у Нью-Йорку у 1966 році[7].

Архіви

Єшива-університет у Нью-Йорку зберігає колекцію листівок, газетних вирізок, листування та рекламних матеріалів, що охоплюють період 1960—1966 роки[33].

Опубліковані праці

  • Raskin, Saul (1925). The Land of Israel in word and picture, 1921-1924 (Yiddish) . Saul Raskin.
  • Raskin, Saul (1940). Pirkei Avot: Sayings of the Fathers. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1941). Haggadah for Passover. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1942). Tehilim. The Book of Psalms. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1945). Siddur. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1947). Land of Palestine. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1949). Five Megiloth: Song of Songs, Ruth, Lamentations, Ecclesiastes, Esther. Hebrew Publishing Co.
  • Raskin, Saul (1955). Aron Hakodesh: Jewish Life And Lore. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1957). Go Back and Tell: A Mystic Novel. Whittier Books, New York.
  • Raskin, Saul (1959). Between God and Man: Hebrew Rhapsody in 100 Drawings. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1960). The New Face of Israel. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.
  • Raskin, Saul (1962). Personal surrealism. Saul Raskin/Academy Photo-offset, New York.

Книги ілюстровані Раскіним

Примітки

  1. ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
  2. ↑ http://www.askart.com/artist/Saul_Raskin/71240/Saul_Raskin.aspx
  3. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
  4. ↑ Swartz A. Open Library — 2007.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/415364
  7. ↑ а б в г Mohrer, Fruma; Web, Marek (1997). Guide to the YIVO Archives. M.E. Sharpe - Yivo Institute for Jewish Research. с. 229. ISBN 978-0-7656-0130-8.
  8. ↑ а б в г д Falk, Peter (1985). Who Was Who in American Art. Sound View Press. ISBN 978-0-932087-00-3.
  9. ↑ а б Lozowick, Louis (1947). 100 contemporary American Jewish painters and sculptors. Yidisher Kultur Farband (YKUF). с. 146.
  10. ↑ Kobrin, Rebecca (2010). Jewish Bialystok and Its Diaspora. Indiana University Press. с. 300. ISBN 978-0-253-22176-6.
  11. ↑ а б в Shandler, Jeffrey (2009). Jews, God, and videotape: religion and media in America. NYU Press. с. 14–15. ISBN 978-0-8147-4068-2.
  12. ↑ а б в Cassedy, Steven (1998). Building the Future: Jewish Immigrant Intellectuals and the Making of Tsukunft. Holmes & Meier Publishers. с. 124. ISBN 978-0-8419-1372-1.
  13. ↑ а б Rischin, Moses (1977). The promised city: New York's Jews, 1870-1914. Harvard University Press. с. 120. ISBN 978-0-674-71501-1.
  14. ↑ Rischin, Moses (1977). The promised city: New York's Jews, 1870-1914. Harvard University Press. с. 306. ISBN 978-0-674-71501-1.
  15. ↑ Michels, Tony (2005). A fire in their hearts: Yiddish socialists in New York. Harvard University Press. с. 150. ISBN 978-0-674-01913-3.
  16. ↑ а б в Kampf, Avram (1984). Jewish experience in the art of the twentieth century. Greenwood Press. с. 51–52, 209. ISBN 978-0-89789-039-7.
  17. ↑ а б RASKIN, SAUL. Encyclopedia Judaica. Macmillan Reference. 2006. ISBN 978-0-02-865928-2.
  18. ↑ Rischin, Moses (1977). The promised city: New York's Jews, 1870-1914. Harvard University Press. с. 140. ISBN 978-0-674-71501-1.
  19. ↑ а б Edward S. Shapiro, ред. (2008). Yiddish in America: Essays on Yiddish Culture in the Golden Land. Weinberg Judaic Studies Institute, University of Scranton Press. с. 28. ISBN 978-1-58966-137-0.
  20. ↑ Michels, Tony (2005). A fire in their hearts: Yiddish socialists in New York. Harvard University Press. с. 180. ISBN 978-0-674-01913-3.
  21. ↑ а б в г д Michels, Tony (2005). A fire in their hearts: Yiddish socialists in New York. Harvard University Press. с. 202. ISBN 978-0-674-01913-3.
  22. ↑ а б Raider, Mark A. (1998). The emergence of American Zionism. NYU Press. с. 116. ISBN 978-0-8147-7498-4.
  23. ↑ The Journal of Jewish Studies. Oxford Centre for Postgraduate Hebrew Studies. 50: 132. 1999. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  24. ↑ а б The Middle East Journal. Middle East Institute (Washington, D.C.). 2: 237. 1948. {{cite journal}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  25. ↑ Man, Nadav (17 травня 2007). Jerusalem in the 1920s. Ynetnews. Ynet. Процитовано 3 травня 2011.
  26. ↑ а б Helzel, Florence B.; Battat, Ileine (1989). Witnesses to history: the Jewish poster, 1770-1985. Judah L. Magnes Museum. с. 32. ISBN 978-0-943376-39-4.
  27. ↑ AB Bookman's Weekly, Volume 83. AB Bookman Publications. 1989. с. 898.
  28. ↑ Poster: [79-0-1-7] Stand Up and Be Counted by Saul Raskin (1930-1939). Works on Paper. Magnes Collection of Jewish Art and Life. 23 серпня 2007.
  29. ↑ а б в L'dor Vador: Legacy and Responsibility, From Generation to Generation. Williams College. 5 квітня 2011. Процитовано 6 травня 2011.
  30. ↑ Clarke, Katherine (8 квітня 2011). Generations of Tradition, and Rare Books. The Arty Semite (blog). The Forward. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 6 травня 2011. [Архівовано 2011-05-11 у Wayback Machine.]
  31. ↑ а б Raskin, Saul (1999). Eugene Raskin (Introduction) (ред.). Jewish Life: Paintings by Saul Raskin in Postcards. Robern Publishing. ISBN 978-1-893262-03-4.
  32. ↑ а б в г д Shapiro, Shelby Alan (2009). Words to the Wives: The Jewish Press, Immigrant Women and Identity Construction, 1895-1925 (PDF). American Studies Dissertation. University of Maryland, College Park. Процитовано 5 травня 2011.
  33. ↑ Guide to the Saul Raskin Collection 1960-1966. Yeshiva University. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 29 квітня 2011. [Архівовано 2011-08-20 у Wayback Machine.]

Посилання