Народилася в родині графа Олексія Кириловича Розумовського та графині Варвари Петрівни Шереметьєвої. У 6 років її розлучили з матір'ю й віддали на виховання до тітки — Парасковії Кирилівни. Домашньою освітою Варвари займалась рідна тітка швейцарського пейзажиста Александра Калама[en].
1802 року графиня одружилася із князем Миколою Григоровичем Рєпніним-Волконським. У шлюбі народила сімох дітей. Під час походів чоловіка у ході наполеонівських війн княгиня супроводжувала його, водночас допомагаючи рятувати поранених на полі бою.
Знайома Тараса Шевченка. Виступала проти його стосунків зі своєю дочкою Варварою, однак клопотала про призначення його викладачем малювання в Київському університеті та писала йому в заслання.
Після смерті чоловіка в 1845 році жила в Одесі та Москві.
1784 року батько Варвари вигнав її матір з дому; сам граф Олексій рідко бачився з донькою. Вихованням Варвари займалася її тітка по батькові — графиня Парасковія Кирилівна[1].
Коли Варварі було 13 років, для її виховання найняли швейцарку мадемуазель Калам — тітку художника Александра Калама[en]. Під керівництвом Калам графиня здобула елітну домашню освіту. До кінця життя Варвара добре згадувала про мадемуазель Калам[2].
Відпочиваючи щороку в маєтку поблизу Москви із батьком, Варвара познайомилася із фельдмаршалом Миколою Рєпніним, який вирішив одружити її зі своїм онуком Миколою, що наприкінці XVIII — на початку XIX століття служив флігель-ад'ютантом імператора Павла I та був його улюбленцем[2][3].
Познайомившись, Варвара та Микола з часом покохали одне одного. Проте їхньому одруженню заважали спершу конфлікт між Олексієм Розумовським і фельдмаршалом Рєпніним, згодом — смерть останнього та участь нареченого у війні проти наполеонівської Франції.
Після початку війни третьої коаліції в 1805 році князя Миколу Волконського знову призвали до армії. Тоді графиня Варвара вирішила супроводити чоловіка в поході. У битві під Аустерліцом Волконський потрапив у полон; подружжя повернулося до Санкт-Петербурга тільки після звільнення графа. Згодом княгиня Варвара мала супроводити чоловіка у посольстві до Іспанії, проте через вторгнення Франції воно так і не відбулося. Також графиня супроводила чоловіка в кампанії 1812—1813 років, допомагала пораненим та нужденним у Дрездені.
Після переїзду до Полтави в 1816 році княгиня продовжила займатися благочинністю, відкриваючи лікарні, пансіони та інші заклади. До себе вона взяла 12 дівчат із дворянських родин, вихованням яких займалася сама[11]. 1818 року за її подання в Полтаві відкрили інститут шляхетних дівчат, у будівлі якого нині функціонує Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»[12]. 1830 року за ініціативи князя та княгині Рєпніних-Волконських у Полтаві відкрили Петровський кадетський корпус[13]. У 1833—1834 роках княгиня допомагала постраждалим від голоду в Полтавській губернії[10]. На благочинність княгиня Варвара витрачала власні кошти та коштовності.
У 1820-х роках у родині Рєпніних-Волконських виховувалися дочки службовця канцелярії генерал-губернатора Івана Михайловича Псьола — Олександра, Глафіра та Тетяна. Княгиня Варвара виховувала дівчат особисто. Надалі Олександра Псьол стала письменницею, а Глафіра — художницею[14].
Останні роки
Фотографія княгині Варвари
1834 року князя Миколу призначили членом Державної ради, через що родині довелося переїхати до Санкт-Петербурга. Однак за два роки через донос на князя, буцімто щодо розтрати державних коштів, він був звільнений від служби. Уся родина на чотири роки покинула Росію та проживала за кордоном — у Дрездені, Римі та Флоренції[3].
1842 року Рєпніни-Волконські повернулися в Росію та оселилися в маєтку в Яготині, який княгиня Варвара 1820 року успадкувала від свого батька разом із 1322 кріпаками[15].
Під час перебування в маєтку родини поета Тараса Шевченка в 1843—1844 роках Варвара Миколаївна, дочка княгині Варвари Олексіївни, зблизилася із поетом та закохалася в нього. Сама ж княгиня засуджувала стосунки своєї дочки із митцем. Однак згодом вона клопотала перед міністром народної просвіти та своїм родичем Сергієм Уваровим щодо призначення Шевченка учителем малювання в Київському університеті[16]. Після заслання Шевченка княгиня писала йому листи, проте згодом граф Олексій Орлов, який особисто доповідав імператору Миколі I щодо поета, заборонив їй писати йому[17].
Після смерті чоловіка в 1845 році княгиня Варвара переселилася до Одеси, а в 1856 — до Москви. Там вона померла 9 жовтня 1864 року. Тіло княгині привезли до України та поховали побіч з чоловіком у Троїцькому Густинському монастирі[3][18].
Луняк Є. М.Андрій Розумовський і Батурин / відп. ред. і упоряд. Г. В. Самойленко // Література та культура Полісся. — Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2021. — Вип. 105. Серія «Історичні науки». № 15. — С. 5—18.
Шепель І. О.Внесок родини Розумовських у розвиток культури в Україні / Інститут законодавства Верховної ради України; Український інститут національної пам'яті; Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові Україні; Сіверський центр післядипломної освіти; Сіверський інститут регіональних досліджень // Розумовські зустрічі: збірник наукових праць. — Чернігів : Сіверський центр післядипломної освіти, 2014. — С. 270—276.
.jpg)
