Компанія Pemex (Petróleos Mexicanos), що належить уряду Мексики, бурила нафтову свердловину на глибині понад 3 км, коли в буровій установці Sedco 135 зупинилася циркуляція (тиск у стояку) бурового розчину. У сучасних системах роторного буріння буровий розчин проганяється в низ свердловини і потім повертається на поверхню через мережу спеціалізованих бурильних труб. Метою цієї дії є підтримання тиску в буровому валу та контроль за поверненням розчину, що витісняє газ із пласта.
Через зупинку циркуляції розчину та низки неправильних технічних рішень, нафта з родовища під великим натиском прорвалася на поверхню затоки, спалахнула і вибухнула, коли вступила в контакт з газовими випарами від двигуна, що забезпечує електроенергією бурову вежу на борту платформи. Платформа Sedco 135 спалахнула і впала в море після декількох годин безперервної пожежі[3].
Витік
На початковому етапі розливу зі свердловини витікало близько 30 000 барелів (5000 м3) нафти на добу. У липні 1979 року за допомогою закачування бурового розчину в свердловину викид знижено до 3000 м3, а в серпні — до 2000 м3 на добу. Для зменшення забруднення розпилювалися хімічні диспергатори (корексит[en]). Нафта продовжувала текти протягом 290 днів. Остаточно зупинити витік вдалося лише 23 березня1980 року за допомогою буріння додаткових свердловин поряд з аварійною[4].
Боротьба із забрудненням
Попри те, що аварія сталася біля берегів Мексики, переважні течії несли нафту в напрямку Техаського узбережжя. Уряд США мав два місяці, щоб установити бонові загородження та вжити інших заходів для захисту. Pemex витратила близько $100 млн на очищення нафти, щоб уникнути великих позовів щодо компенсації збитків.
Вплив на екологічну обстановку
Нафтою, яка витекла з аварійної свердловини, забруднено значну частину прибережної зони в Мексиканській затоці, а також великі прибережні зони, які здебільшого складаються з піщаних пляжів і безліч малих островів, що оточують великі мілководні лагуни.
За приблизними підрахунками на мексиканські пляжі на початок вересня 1979 року викинуто близько 6000 т нафти. Дослідження на узбережжі Техасу показали, що на ньому осіло близько 4000 т нафти, або близько 1 % від загального викиду свердловини. Приблизно 120 000 т або 25 % опустилося на дно Мексиканської затоки.
Нафта вплинула на прибережну фауну й істотно знизила комерційний видобуток ракоподібних, найбільш експлуатованих у Мексиканській затоці: коричневих (Farfantepenaeus aztecus), рожевих (Farfantepenaeus duorarum) і білих креветок (Litopenaeus setiferus). На межі зникнення опинилися місця гніздування птахів. Загинуло безліч морських черепах та кладок їхніх яєць на узбережжі[5].
У забруднених районах на північ і на південь від місця аварії мексиканська влада заборонила або обмежила риболовлю. Улов риби та восьминогів знизився на 50-70 % від рівнів 1978 року. Для деяких великих порід тварин знадобилися роки, щоб оговтатися від нафтового розливу[6].
