У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франклін.
Розалі́нд Е́лсі Фра́нклін (англ.Rosalind Elsie Franklin; 25 липня1920(19200725) — 16 квітня1958) — британська вчена біофізик і кристалограф, що зробила важливий внесок в розуміння структури ДНК, вірусів, вугілля і графіту. Франклін перш за все відома своїми роботами з отримання зображень шляхом дифракції рентгенівських променів на ДНК, завдяки яким Ватсон і Крік в 1953 році створили свою гіпотезу структури подвійної спіралі ДНК. Пізніше Франклін керувала роботами з дослідження вірусу тютюнової мозаїки та вірусу поліомієліту.
Франклін народилась в Ноттінг Хіллі, Лондон,[10] у багатій та впливовій британській єврейській родині.[11] Батько — Елліс Артур Франклін (1894—1964) — лондонський банкір та купець. Мати — Мюріел Френсіс Велі (1894—1976). Розалінд була старшою дочкою та другою дитиною у сім'ї із п'яти дітей. Дядько — Герберт Семуель у 1916 році був міністром внутрішніх справ та став першим євреєм, який працював в британському кабінеті міністрів, а також першим верховним комісаром Палестини.
З раннього дитинства Розалінд проявляла виняткові наукові здібності. Навчалась у школі св. Павла для дівчат, де досягла успіху в природничих науках, латині та спорті.[11] Її сім'я була тісно пов'язана з коледжем для робітників, в якому батько Розалінд, Елліс Франклін, викладав електрику, магнетизм й історію Першої світової війни, а пізніше став у ній заступником директора.
У 1938 Франклін вирушила до коледжу в Ньюхемі при Кембриджському університеті, де вивчала хімію. Випускні іспити вона здала в 1941 р., але, оскільки жінки в той час не мали права після завершення Кембриджу отримувати наукові ступені, їй було присвоєно лише номінальний ступінь. У 1945 році в Кембриджському університеті їй присуджено ступінь доктора наук.
Британська дослідницька асоціація з використання вугілля
Між 1941 і 1942 роками Франклін працювала на Рональда Норріша. Керуючись бажанням зробити свій внесок у перемогу у Другій світовій війні, з серпня 1942 вона працювала в Британській дослідницькій асоціації з використання вугілля в Кінгстоні-на-Темзі і вивчала пористу структуру вугілля. Її робота допомогла у зародженні ідеї про високоміцне вуглецеве волокно і стала основою для її докторської дисертації: «Фізична хімія твердих органічних колоїдів на прикладі вугілля і пов'язаних з ним матеріалів».
Королівський коледж Лондона
У 1951 році Франклін почала працювати в Королівському коледжі Лондона науковим співробітником в Медичній дослідницькій раді на відділенні біофізики, яким керував Джон Рендалл. Спочатку вона повинна була працювати лише над рентгенівським аналізом білків і жирів в розчині, але Рендалл переорієнтував її на дослідження ДНК, оскільки вона була єдиним досвідченим дослідником в області дифракційного аналізу.[11] Він задумав ці перестановки навіть до початку її роботи в Королівському коледжі, через те, що робота з дослідження волокон ДНК уже виконувалася Морісом Вілкінсом і Реймондом Гослінгом.
Використовуючи недосконале обладнання, Вілкінс і Гослінг отримали чудове зображення дифракції ДНК, яке викликало додаткове зацікавлення цією молекулою. Вони проводили рентгенівський дифракційний аналіз ДНК з травня 1950 р., але Рендалл не повідомив їм, що він просив Франклін взяти на себе як роботу з дифракції ДНК, так і керівництво дисертацією Гослінга. Ці недомовки Рендалла спричинили тертя між Уїлкінсом і Франклін.
Франклін разом з її підопічним Гослінгом почали застосовувати для вивчення структури ДНК її спосіб експертизи за допомогою рентгенівської дифракції. Вона використовувала нову рентгенівську трубку з точним фокусом і мікрокамеру, замовлену Уїлкінсом, яку вона вдосконалила і ретельно налаштувала. Спираючись на власні знання у галузі фізичної хімії, Франклін також уміло маніпулювала критичною гідрацією її зразків. Коли Уілкінс запитав її про цю вдосконалену техніку, Франклін відповіла так, що образила Уїлкінса своєю зарозумілістю.
Звичка Франклін пильно дивитися людям в очі, її мовчазність, нетерплячість і конфронтаційність дратували багатьох її колег. На відміну від неї, Уілкінс був дуже сором'язливий, говорив повільно, обдумуючи кожне слово, намагався не дивитися просто в очі. Попри напружену атмосферу, Франклін і Гослінг виявили, що існують дві форми ДНК: за високої вологості (у вологому стані), нитка ДНК стає довгою і тонкою, а коли її висушують, стає маленькою і товстою.
Ці форми були названі ДНК «B» і «A» відповідно. Внаслідок інтенсивного особистісного конфлікту, що розгортався між Франклін і Уїлкінсом, Рендалл розділив роботу над ДНК[12]. Франклін обрала багату на дані форму «A», в той час, як Уїлкінс — форму «B», тому що його попередні фотографії вказували, що ця форма могла бути спіральною. Рентгенівські дифракційні знімки, зроблені Франклін у цей період, були названі Дж Д. Берналом «одними з найкрасивіших рентгенограм будь-якої речовини, знятих за весь час».
Хвороба і смерть
Влітку 1956 року, перебуваючи у робочому відрядженні в США, Франклін вперше стала відчувати, що у неї є проблеми зі здоров'ям — вона виявила, що більше не може застебнути свою спідницю через пухлину в черевній порожнині[13]. Операція, проведена у вересні того ж року, виявила дві пухлини в черевній порожнині (рак яєчника)[14]. Після цієї і наступних госпіталізацій Франклін проводила час зі своїми друзями та членами родини, поступово видужуючи. У їх числі Анна Сейр, Френсіс Крік, його дружина Оділь, з якою у Франклін склалася міцна дружба[15], і, нарешті, з родиною Роланда та Ніни Франклін — в якій племінниці і племінники Розалінд піднімали їй настрій. Вона воліла не зупинятися у батьків, тому що неконтрольовані сльози і горе її матері занадто засмучували її.
Навіть отримуючи протиракову терапію, Франклін продовжувала працювати, а її група продовжувала отримувати результати — 7 робіт у 1956 і 6 в 1957 роках[16]. У 1957 році група також займалася дослідженням вірусу поліомієліту і отримала фінансування від Міністерства охорони здоров'я США[17]. Наприкінці 1957 Франклін знову захворіла і була прийнята до госпіталю Royal Marsden. Вона повернулася до роботи в січні 1958, отримавши посаду наукового співробітника в галузі біофізики[18]. 30 березня вона знову захворіла, а 16 квітня померла в районі Лондона Челсі[19][20] від численних метастазів раку яєчника. Вплив рентгенівського випромінювання іноді вважається можливим фактором у розвитку її хвороби[21]. Інші члени її сім'ї померли від раку, а, як відомо, захворюваність «жіночим» раком непропорційно велика серед євреїв-ашкеназі (вихідців з Німеччини)[22].
Полеміка після смерті
Суперечності, які оточували фігуру Франклін за життя, з'ясувалися тільки після її смерті[11]. Вона працювала в товаристві вчених, яке визнавало жінок-вчених, але все-таки і в ньому зустрічалися як усвідомлені, так і неусвідомлені прояви дискримінації жінок-учених. Такого роду прояви дискримінації пронизують мемуари Уотсона «Подвійна спіраль», в яких він применшує значення досліджень Франклін і дуже часто поблажливо називає її ім'ям «Розі», яке вона ніколи не використовувала.
Пізніше Френсіс Крік визнає: «Боюся, що ми завжди ставилися до неї, скажімо, поблажливо». Колега з Кембриджу, Пітер Кавендіш, писав у листі: «Передбачається, що всю роботу проводив Уілкінс, а міс Франклін, очевидно, дурепа». Єдиний завідувач лабораторії, який нібито підтримував її, Джон Рендал, багатозначно сказав їй «припинити роботу з дослідження нуклеїнової кислоти», коли вона пішла з лабораторії Королівського коледжу[11].
У біографії Франклін, написаній у 1975 році Анною Сейр (подругою, яка дійсно знала Франклін), стверджується, що Розалінд Франклін зазнавала дискримінації за статевою ознакою в Королівському коледжі. Серед прикладів, наведених як докази такого ставлення, був наступний: співробітники-чоловіки Королівського коледжу снідали в «великих, зручних, прихованих від сторонніх очей їдалень», тоді як жіночий персонал усіх рангів «снідав у студентській їдальні або поза університетом»[23][24]. Інші біографи говорять інше: більшість членів дослідницької групи зазвичай снідали разом (включаючи Франклін) у загальній їдальні, описаної нижче[25]. Існувала їдальня виключно для чоловічого користування (що було звичайною справою для інших коледжів Лондона в той час) і «змішана» їдальня з видом на Темзу, і багато чоловіків-дослідників, за наявними даними, відмовлялися користуватися їдальнею для чоловіків через чисельну перевагу там богословів[26].
Інше звинувачення, що стосується статі, — чисельна дискримінація — в групі Джона Рендалла була лише одна жінка-науковець[27]. І навпаки, захисники дослідницької групи Королівського колледжа стверджують, що за стандартами того часу жінки становили досить значну частину групи: 8 жінок з 31 співробітника[28], близько до співвідношення 1:3[29], хоча і не всі з них були провідними науковими співробітниками[30].
У 2002 році вийшла книга Бренді Медокс «Розалінд Франклін: забута леді ДНК», в якій були висвітлені раніше невідомі подробиці роботи Розалінди Франклін та її причетності до відкриття структури ДНК.
Отримані Франклін дані, за словами Френсіса Кріка, були тим матеріалом, який був фактично використаний. Лист Кріка від 31 грудня 1961 Жаку Моно було знайдено в архівах Інституту Пастера Доріс Целлер, потім передруковано в «Nature Correspondence» 425 , 15 (4 вересня 2003 р.). Ватсон підтвердив цю думку в його власній заяві про відкриття the King's college Franklin-Wilkins building в 2000 р.[31].
Крім того, неопубліковані чернетки її робіт (написані в період боротьби з байдужим ставленням до її досліджень наукової спільноти Королівського коледжу Лондона) показують, що вона дійсно виявила B-форму спіралі ДНК. Однак у серії з трьох статей про ДНК в журналі «Nature» її роботу опублікували останньою, їй передувала стаття Уотсона і Кріка, в якій лише частково визнавалися докази Франклін на підтримку їхньої гіпотези.[32] Про можливість того, що Франклін зіграла основну роль у формуванні гіпотези, не було відомо до тих пір, поки Уотсон не представив світу свою автобіографічну повість «Подвійна спіраль»[33] у 1968 році, що пізніше надихнуло кількох людей на вивчення історії відкриття ДНК і вкладу Франклін в нього.
Перше в цьому списку — дослідження Роберта Олбі «Дорога до подвійної спіралі» — забезпечило інформацією з першоджерел всіх послідовників.
Посмертне визнання
1982 — товариство Йота-Сігма-Пі призначила Франклін почесним громадянином[34].
1992 — на будинку, в якому виросла Франклін, розміщено почесний знак[35].
1993 — в сорокову річницю відкриття ДНК Королівський коледж Лондона встановив меморіальну дошку в кампусі Strand, що відзначає внесок коледжу у відкриття.
1995 — Newnham College присвятив Розалінд Франклін будинок, в саду якого був поставлений її бюст[35].
1997 — Birkbeck University of London School of Crystallography відкрив лабораторію ім. Розалінд Франклін[36].
1998 — Національна портретна галерея додала портрет Розалінд Франклін до портретів Френсіса Кріка, Джеймса Ватсона та Моріса Уїлкінсона[35][37].
2000 — Королівський коледж Лондона відкрив Franklin-Wilkins Building на честь роботи Франклін і Уїлкінсона в коледжі[35].
2001, The US National Cancer Institute встановив премію Розалінд Франклін для жінок у науці[38].
2003 — Королівське товариство заснувало премію Розалінд Франклін за видатний внесок у природничі науки, інженерію чи технологію.
2004 — медична школа Чикаго, розташована на півночі Чикаго, була перейменована в Rosalind Franklin University of Medicine and Science.
2004 — університет Гронінгена в Нідерландах організував співдружність Розалінд Франклін, щоб надавати підтримку молодим і багатообіцяючим жінкам-дослідникам.
2005 — висічені слова-нагадування про внесок на скульптурі ДНК, яка була подарована Джеймсом Уотсоном і перебувала в Clare College's Thirkill Court в Кембриджі.
2008 — Університет Колумбії посмертно нагородив Розалінд Франклін призом Хорвіца «за її продуктивний внесок у відкриття структури ДНК».
2012 — на честь Розалінд Франклін названий проект з онлайн-навчання біоінформатики, програмування та молекулярної біології Rosalind.
↑ними при висуненні в 1953 році гіпотези Уотсона-Кріка про структуру ДНК Watson JD, Crick FHC (1953). «A Structure for Deoxyribose Nucleic Acid». Nature 171: 737—738. Ця стаття відразу пішла за двома наступними: MHF Wilkins, A.R. Stokes, and H.R. Wilson. Molecular Structure of Deoxypentose Nucleic Acids, pp. 738—740; Rosalind E. Franklin and R.G. Gosling. Molecular configuration of Sodium Thymonucleate, pp. 740—741.
↑Double Helix: 50 Years of DNA. Nature archives. Nature Publishing Group
↑Watson, James D. The Double Helix: внесок у відкриття структури ДНК (New York: Athenium, 1968; London: Weidenfeldand Nicolson, 1981)
↑"seventh annual Rosalind E. Franklin Award for Women in Cancer Research at the National Cancer Institute's Intramural Scientific Retreat [which] honors the commitment of women in cancer research and is given in tribute to chemist Rosalind Franklin, who played a critical role in the discovery of the DNA double helix. "The JHU Gazette, Johns Hopkins University, March 17, 2008 For the Record: Cheers
.svg){kind=small}
