PROFILPELAJAR.COM

Рамарія пряма

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Гриби (Fungi)
Відділ:	Базидієві (Basidiomycota)
Клас:	Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок:	Гомфальні (Gomphales)
Родина:	Гомфові (Gomphaceae)
Рід:	Рамарія (Ramaria)
Вид:	Рамарія пряма

Біноміальна назва

Ramaria stricta
(Pers.) Quél. (1888)

Посилання

Вікісховище:	Ramaria stricta
Віківиди:	Ramaria stricta
EOL:	195722
NCBI:	68780
MB:	355674
IF:	355674

Рамарія пряма^[1] (Ramaria stricta) — вид базидієвих грибів родини гомфових (Gomphaceae)^[2].

Таксономія та номенклатура

Вид описаний у 1795 році нідерландським ботаніком Христіаном Гендріком Персоном під назвою Clavaria stricta^[3]. У 1838 році шведський ботанік Еліас Магнус Фріс описав вид під назвою Clavaria condensata у своїй книзі «Epicrisis Systematis Mycologici seu Synopsis Hymenomycetum». І хоча назва, що запропонована Персоном є пріоритетною, варіант Фріса інколи використовувався в ранній літературі^[4]. У 1888 році французький міколог Люсьєн Келе переніс вид до роду Ramaria^[5]. Різними авторами вид відносився до родин гомфових (Gomphaceae), Clavariaceae, рамарієвих (Ramariaceae) або лисичкових (Cantharellaceae).

Деякі наукові синоніми^[6]^[2]:

Clavaria stricta Pers. (1795)
Clavaria syringarum Pers. (1822)
Merisma strictum (Pers.) Spreng. (1827)
Clavaria condensata Fr. 1838
Clavaria pruinella Ces. (1861)
Clavariella stricta (Pers.) P.Karst. (1882)
Clavariella condensata (Fr.) P.Karst. 1882
Corallium stricta (Pers.) G.Hahn (1883)
Ramaria condensata (Fr.) Quél. 1888
Clavaria kewensis Massee 1896
Lachnocladium odoratum G.F.Atk. (1908)
Ramaria stricta var. condensata (Fr.) Nannf. & L. Holm 1985

Назва

Видова назва R. stricta, що перекладається з латинської мови як «щільний», вказує на щільне розташування відгалужень гриба. Англійська назва strict-branch coral та польська назва Koralówka sztywna походять від коралоподібної форми гриба^[7].

Поширення та середовище існування

Рамарія пряма — космополіт, тобто розповсюджений на всіх материках, крім Антарктиди^[8]^[9]. Є досить поширеним видом, переважно в помірному та субтропічному поясі. В Україні трапляється на Правобережному Поліссі, в Правобережному Лісостепу, в Розтоцько-Опільських лісах^[1]. В Україні плодові тіла спостерігаються у серпня та вересні в хвойних, листяних та змішаних лісах. Росте на мертвій деревині, пнях, стовбурах та гілках як листяних, так і хвойних дерев^[10]. Також може рости на коренях відмерлих дерев, від чого створюється враження, ніби гриб росте на лісовій підстилці^[11].

Опис

Описано чотири різновиди рамарії прямої^[12]:

var. alba (номінальний різновид);
var. concolor (розгалуження та стовбур однакового забарвлення);
var. fumida (відрізняється від інших різновидів сіруватим забарвленням);
var. violaceo-tincta (відрізняється фіолетовим забарвленням).

Нижче наведено опис для номінального різновиду Ramaria stricta var. alba.

Кущоподібні плодові тіла сильно розгалужені, спершу світло-жовті, згодом стають вохряними або червонувато-коричневими зі світлими гострими кінчиками^[8]. При підсиханні кінчики темніють. На місці ушкодження або вдавлення м'якоті колір стає бордово-червоним. Відгалуження чисельні, вертикальні, розташовані майже паралельно. Плодові тіла сягають заввишки 4 — 10 см, завширшки 3 — 8 см. Ніжка заввишки 1 — 6 см, діаметром 0,3 — 1 см, світло-жовтого кольору^[13]^[1].

Міцелій білий. Міцеліальні тяжі, що розташовуються поблизу основи ніжки схожі на тонкі нитки^[1].

Спори овальні, вохряного забарвлення, розміром 6-11 х 3,5-5 мкм^[1].

М'якоть щільна, м'яка, білувата, гіркувата на смак, з приємним запахом анісу.^[13] Під дією гідроксиду калію м'якоть забарвлюється в коричневий колір^[14].

Схожі види

Навіть у фахівців виникають проблеми з ідентифікацією рамарії прямої (Ramaria stricta) серед інших видів свого роду. Більшість видів рамарії можна відрізнити лише вивчивши під мікроскопом спори та реакцією KOH на м'якоть. Неїстівні види завжди мають неприємний смак. Рамарію пряму легко сплутати з їстівними видами Ramaria aurantiosiccescens^[15], Ramaria aurea^[16], Ramaria botrytis^[17], Ramaria flava^[18], Ramaria largentii^[19], Ramaria obtusissima^[20], Ramaria ochroclora^[21]; неїстівними Ramaria abietina^[22], Ramaria eumorpha^[23], Ramaria fennica^[24], Ramaria gracilis^[25], Ramaria testaceoflava^[26]; отруйними Ramaria flavescens^[27], Ramaria formosa^[28] та Ramaria pallida^[29].

Практичне значення

В Європі вид відносять до категорії неїстівних грибів через його неприємний гіркий смак^[30]. Проте, деякі джерела^[які?] стверджують, що вид є їстівним. Принаймні, у їжу його споживають в Китаї, Мадагаскарі та Мексиці. Від гіркоти позбавляються шляхом тривалого вимочування в холодній воді (протягом 10-12 год) з наступною термічною обробкою або засоленням. Тривалість попереднього відварювання перед приготуванням — від 1 години. При тривалому відварюванні м'якоть за текстурою стає гумоподібною. Гриб не отруйний, тому його можна скуштувати сирим для ідентифікації^[31].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Шульга В. М. Рамарія пряма (Ramaria stricta). Світ грибів України. Процитовано 9 листопада 2019.
↑ ^а ^б Bisby F.A., Roskov Y.R., Orrell T.M., Nicolson D., Paglinawan L.E., Bailly N., Kirk P.M., Bourgoin T., Baillargeon G., Ouvrard D. (red.) (2011). Species 2000 & ITIS Catalogue of Life: 2011 Annual Checklist. Species 2000: Reading, UK. Процитовано 24 september 2012.
↑ Persoon CH. (1795). Observationes mycologicae. Annalen der Botanik (Usteri). 15: 1—39.
↑ Elias Fries: «Epicrisis Systematis Mycologici seu Synopsis Hymenomycetum», Editura Typographia Academica, Upsala 1836—1838, p. 575
↑ Quélet L. (1888). Flore mycologique de la France et des pays limitrophes (French) . Paris, France: Octave Doin. с. 464.
↑ Ramaria stricta (Pers.) Quél. 1888. MycoBank. International Mycological Association. Процитовано 21 жовтня 2011.
↑ Roberts P, Evans S. (2011). The Book of Fungi. Chicago, Illinois: University of Chicago Press. с. 503. ISBN 978-0-226-72117-0.
↑ ^а ^б Schalkwijk-Barendsen HME. (1991). Mushrooms of Western Canada. Edmonton, Canada: Lone Pine Publishing. с. 363. ISBN 0-919433-47-2.
↑ Discover Life Maps. Процитовано 9 листопада 2019.
↑ Corner EJH. (1950). A monograph of Clavaria and allied genera. Annals of Botany Memoirs. Т. 1. Oxford, UK: Oxford University Press. с. 623—4.
↑ Pavol Škubla (2007). Wielki atlas grzybów. Poznań: Elipsa. ISBN 978-83-245-9550-1.
↑ Bruno Cetto: «I funghi dal vero», vol. 7, Editura Arte Grafiche Saturnia, Trento 1993, p. 454—455, ISBN 88-85013-57-0 (editat postum)
↑ ^а ^б Tylukti EE. (1987). Mushrooms of Idaho and the Pacific Northwest. Vol. 2. Non-gilled Hymenomycetes. Moscow, Idaho: The University of Idaho Press. с. 98—9. ISBN 0-89301-097-9.
↑ Pilzforum 123
↑ Bruno Cetto: «Der große Pilzführer», vol. 3, Editura BLV Verlagsgesellschaft, München, Berna, Viena 1980, p. 452—453, ISBN 3-405-12124-8
↑ Linus Zeitlmayr: «Knaurs Pilzbuch», Editura Droemer Knaur, München-Zürich 1976, p. 214—216, ISBN 3-426-00312-0
↑ Bruno Cetto: «Der große Pilzführer», vol. 2, Editura BLV Verlagsgesellschaft, München, Berna, Viena 1980, p. 612—613, ISBN 3-405-12081-0
↑ Bruno Cetto: «Der große Pilzführer», vol. 2, Editura BLV Verlagsgesellschaft, München, Berna, Viena 1980, p. 610—611, ISBN 3-405-12081-0
↑ Till E. Lohmeyer & Ute Künkele: «Pilze — bestimmen und sammeln», Editura Parragon Books Ltd., Bath 2014, p. 190, ISBN 978-1-4454-8404-4
↑ I funghi dal vero, vol. 5, Editura Arte Grafiche Saturnia, Trento 1986, p. 574—575, ISBN 88-85013-37-6
↑ I funghi dal vero, vol. 7, Editura Arte Grafiche Saturnia, Trento 1993, p. 456—457, ISBN 88-85013-57-0
↑ Hans E. Laux: "Der große Pilzführer, Editura Kosmos, Halberstadt 2001, p. 472—473, ISBN 978-3-440-14530-2
↑ Hans E. Laux: "Der große Pilzführer, Editura Kosmos, Halberstadt 2001, p. 474—475, ISBN 978-3-440-14530-2
↑ Bruno Cetto: «I funghi dal vero», vol. 4, Editura Arte Grafiche Saturnia, Trento 1983, p. 556—557, ISBN 88-85013-25-2
↑ I funghi dal vero, vol. 5, Editura Arte Grafiche Saturnia, Trento 1986, p. 570—571, ISBN 88-85013-37-6
↑ Rose Marie Dähncke: «1200 Pilze in Farbfotos», Editura AT Verlag, Aarau 2004, p. 1034, ISBN 3-8289-1619-8
↑ Hans E. Laux: "Der große Pilzführer, Editura Kosmos, Halberstadt 2001, p. 476—477, ISBN 978-3-440-14530-2
↑ Jean-Louis Lamaison & Jean-Marie Polese: «Der große Pilzatlas», Editura Tandem Verlag GmbH, Potsdam 2012, p. 206, ISBN 978-3-8427-0483-1
↑ Linus Zeitlmayr: «Knaurs Pilzbuch», Editura Droemer Knaur, München-Zürich 1976, p. 215—217
↑ Pavol Škubla: Великий атлас грибів . Познань: Еліпса, 2007. ISBN 978-83-245-9550-1
↑ Jean-Louis Lamaison & Jean-Marie Polese: «Der große Pilzatlas», Editura Tandem Verlag GmbH, Potsdam 2012, p. 205, ISBN 978-3-8427-0483-1

Література

Зерова М. Я. Визначник грибів України / М. Я. Зерова, Г. Г. Радзієвський, С. В. Шевченко // Базидіоміцети. — Т. 5, кн. 1. — К. : Наук. думка, 1972. — с. 55 — 56