Також можуть вживатись назви протикумулятивний екран[4], ґратчастий екран[5][6], ЗПКЕ[7] тощо. Англійською використовуються терміни slat armor («ламельна броня»)[8] або cage armor («кліткова броня»)[9].
Принцип дії
Задача решітки — пошкодити боєприпас, перешкоджаючи його спрацюванню або роблячи його менш ефективним. Наприклад, пошкодження електричного кола між контактним детонатором та запалом вибухової речовини перешкодить вибуху[8][9][7]. Ефективність не є абсолютною: зазвичай не спрацьовують 50–70% боєприпасів[7][9].
Пробивна здатність сучасних боєприпасів такого типу складає від 500 мм[8]катаної гомогенної броні (в повітрі струмінь може пройти значно більшу відстань), тому передчасна детонація має невелике значення для легкоброньованої техніки. Втім, це може бути ефективним для танків[8][7].
На деяких танках (наприклад, ізраїльські Merkava та російські Т-90М) на випнутих краях башти підвішують ланцюжки чи сітки, що виконують ті самі задачі[8].
Історія
Перші екрани-сітки з'явились на німецьких танках (т. зв. Drahtgeflecht-Schürzen — сітчаста спідниця/фартух) для захисту від протитанкових гвинтівок ПТРД та ПТРС і фугасних снарядів[10][11].
Спроби використати рознесену броню (екрани) проти кумулятивних снарядів з'явились під час Другої світової майже в усіх основних воюючих армій як відповідь на появу кумулятивних боєприпасів, таких як німецькі Faustpatrone, Panzerfaust, Panzerschreck та американські Bazooka. В 1944 році американські дослідники експериментували з різними способами захистити танки, в тому числі й за допомогою сіток. Радянські танкісти наварювали подібні сітки на танки в 1945 році для вуличних боїв. Хоча певний позитивний ефект відмічався, ці сітки були м'якими та мали на меті передчасну детонацію, а не пошкодження снаряда. На кінець Другої світової так і не було знайдено надійного способу захисту від кумулятивних боєприпасів[12][13].
У 1960-тих роках в СРСР проводились досліди зі встановлення свого роду «парасольки» на ствол танка з назвою ЗЕТ-1 (рос.Защита экранная танковая, ЗЭТ-1 — «захист екранний танковий»). Ця конструкція в похідному стані була складеною вздовж ствола гармати; в бойовому положенні вона розкривалась протягом кількох хвилин та закривала частину силуету танка (з боку, в який спрямована гармата), бувши розташованою на відстані мінімум 1,8 метра від основної броні[14].
Одним із перших танків з класичними (тобто, жорсткими) решітками став модифікований шведський Stridvagn 103 в 1971 році. Надалі вони стали одним із стандартних засобів захисту на Merkava I, Leopard 2A6, M1 Abrams та інших. На українських танках такий захист використовується рідко, а на російських він почав широко застосовуватись із 2016 року на Т-72Б3М, Т-80БВМ та Т-90М.
Протикумулятивні решітки є доволі поширеним способом захисту легкоброньованих ББМ від кумулятивних та фугасних боєприпасів. Наприклад, вони використовуються на Stryker, M113, Mastiff тощо.
Сирійська арабська армія має танки Т-72 Mahmia (араб. «захищений»), що оснащуються коробками з невідомим наповненням на відстані від основної броні, решітками та звисаючими ланцюгами; подібний захист був помічений і на ЗСУ-23-4. Були також помічені танки, вкриті решітками майже повністю[21].
Україна
Українські ББМ, зокрема, БТР-4, почали активно оснащуватись решітками в зоні АТО, в тому числі з допомогою волонтерів[22].
.jpg)
.jpg)
