Історичні назви — Велика вулиця, Велика бульварна вулиця, Катерининський проспект (1834—1923), Проспект Карла Маркса (1923—2016)[2].
Походження
Проспект формувався у вуличній мережі козацької слободи Половиця після закладення генерального плану міста Клодом Геруа й слугував основним шляхом з Нового до Старого Кодаку, частиною загальноукраїнського шляху з Києва на Кічкас.
Найдавніша будівля Дніпра - будівля суконної фабрики наприкінці проспекту в районі Фабрика (1794). Нині — хлібозавод № 1
Ідея будівництва проспекту належить автору генерального плану Катеринослава (1792) архітектору Іванові Старову.
Проспект був викладений бруківкою, проте у радянські часи її залишили лише там, де дорога йде по схилу Нагірного пагорба, для кращого зчеплення з дорогою, особливо в зимовий час. Уздовж самого проспекту збереглася частина будинків старої забудови: Дніпровський історичний музей, будівлі корпусу Гірничого університету, геологічного, економічного факультетів, а також факультету прикладної математики Дніпровського національного університету, Будинок губернатора, міської управи (нині Державне училище культури), головпоштамт, будинок Хренникова й найстаріший будинок катеринославської забудови — корпус Потьомкінської фабрики.
Сучасний проспект починається поблизу пам'ятника Слави у Нагірному районі, спускається до заплавиДніпра до стародавньої Половиці — сучасний міський центр, і закінчується Вокзальною площею неподалік залізничної станції Дніпро-Головний у катеринославському районі Фабрика. За задумом автора реалізованого генерального плану XVIII століття архітектора Івана Старова Великий бульвар з'єднав новозабудовану урядовими будівлями нагірну, частину Катеринослава з козацькою Половицею й нові рівні землі Фабрики, що були розташовані біля Дніпра, на яких почалося промислове будівництво (суконна фабрика за адресою Дмитра Яворницького, 103). Великий бульвар продовжувався шляхом до Нових Кодак. Згодом задум промислової зони Фабрики був продовжений у XIX столітті, коли були забудовані заводами усі землі до Нових Кодак.
Головний проспект, що тягнеться прямою лінією, може посперечатися з найкращими вулицями світових столиць. Широкий, перерізаний уздовж двома стрічками бульварів і двома лініями рейок електричного трамвая, що охопила і все місто, і частину околиць, проспект закінчується на горі, величезним Потьомкінським садом, що висить на березі Дніпра.[3]
Історія
Спогади місцевих жителів дають уявлення про проспект початку XIX сторіччя. Андрій Фадєєв, який жив у Катеринославі з 1817 з 1834 рік, писав:
«Головна вулиця тягнулася на кілька верст, шириною кроків у двісті, так що рясніла простором не тільки для садів і городів, але навіть для пасовища худоби на вулиці, чим мешканці користувалися без найменшого сорому»
27 квітня2012 з 11:50 до 13:00 на проспекті на ділянці у 800 метрів було підірвано чотири вибухових пристрої, розташованих в урнах для сміття. Внаслідок серії терактів постраждало 27 людей[5].
Головні будівлі
На проспекті та поблизу розташовані:
№ 1А/3 — житловий комплекс «Славія», з вистою у 89 метрів є одним з найвищих хмарочосів Дніпра; 3 секції (2006, 2008 й запланована на 2020 рік закінчення будівництва) на 186 квартир з поверховістю у 16, 22 й 24;[6]
№ 40 — колишній дохідний будинок Сартісона, в якому містилися книгарні С. В. Єгорової, М. К. Лозинської, редакція газети «Степь», редакція українського часопису «Дніпрові хвилі», мешкав Іван Манжура, бував Марко Кропивницький;[7]
№ 46 — 140-метрова житлова будівля 1951—1955 років у радянському класицизмі, що займає цілий квартал між Харківською й Липинського вулицями за повтореним проектом харківського архітектора Георгія Вегмана, що був адаптований Д. Д. Жигачевим; детальовано еркерами й лоджіями;[8][9]
№ 55 — житлова будівля, зведена 1953 року за проектом архітектора О. Петрова, з фасадом у стилі ренесанса, з торговим першим поверхом, де за радянських часів розмістилися Центральний гастроном й Книгарня науково-технічної літератури; завезення товару до магазинів у підвал будівлі зроблено тунелем під дитячою площадкою на дворі будинку;[8]
№ 64 — будівля 1870-х років, перебудована у торгову галерею;№ 64А - колишній будинок Інзова, зараз музей «Літературне Придніпров'я»
№ 64А — Музей «Літературне Придніпров'я»; двоповерхова будівля початку ХІХ сторіччя без особливого декору; тут розташовувався Опікувальний комітет щодо іноземних колонистів Півдня Росії; сюди прибув для реєстрації російський поет Олександр Пушкін 1820 року[10];
№ 66 — готель «Асторія»; пам'ятка архітектури й історії зведена 1912 року у суміші класицизму з модерном; тут перебував штаб більшовицького перевороту, Катеринославський губернський революційний комітет більшовиків; штаб УНР часів Петлюри, штаб Вільної території Махно, штаб Півдня Росії; про «Асторію» писав Олексій Толстой у романі «Ходіння по тортурам»;[10]
№ 71 — «Будинок технічного навчання», зведений 1950 року за проєктом архітектора Аркадія Баранського;[11][12]
№ 72А — Дніпровський академічний театр опери та балету; початково тут був острог з Острозьким майданом; після переведення в'язниці на В'язничний майдан тут влаштовувалися гуляння з цирками й гойдалками за чим майдан назвали Гойдальним; згодом перейменували на честь міського голови Яковлевським сквером;[13]
№ 75 — виконавчий комітет Дніпровської міської ради; на місці лівої сторони сучасної міськради стояв кінотеатр «Перемога», що у 1950-х роках згорів; 1983 року за проектом Павла Нірінберга зведена сучасна будівля міської ради;[10]
№ 77 — у підвалі дому найвідоміший у місті радянський пивбар «Ланцюги» (рос. «Цепи»)[14];
сквер перед будинком № 79 — до німецько-радянської війни на місці скверу стояв 6-поверховий будинок катеринославського готелю «Бристоль» на 140 номерів; 2002 року відкрито пам'ятник Олександру Полю;[10]
№ 83 — «Будинок з баштою» зведено у 1956 році у стилі «сталинського ампіру» архітектором Дмитром Щербаковим; раніше тут стояла двоповерхова будівля з мансардою й кутовою маківкою катеринославського готелю «Пальміра», що сильно постраждала у німецько-радянській війні;[10]
на розі вулиці Фабра, 2 — колишнє Катеринославське офіцерське зібрання, колишній радянський ресторан «Ювілейний» (нині — нічний клуб «Млин» (рос. «Мельница»)[10];
Під проспектом прокладається лінія метрополітену, існує трамвайне, тролейбусне сполучення. Автобусні маршрути заборонені з екологічних міркувань ще з радянських часів.
_Dnepropetrowsk.JPG)
.jpg)
