PROFILPELAJAR.COM

«Погруддя Констанци Бонучеллі»
Творець:	Лоренцо Берніні
Час створення:	близько 1638 року
Розміри:	висота бл. 72 см
Висота:	72 см
Матеріал:	мармур
Техніка:	висікання, шліфувння
Жанр:	погруддя
Зберігається:	Флоренція, Італія
Музей:	музей Барджелло
«Погруддя Констанци Бонучеллі»; у Вікісховищі

Погруддя Констанци Бонучеллі (італ. Busto di Costanza Bonarelli) — уславлений жіночий портрет роботи скульптора Лоренцо Берніні (1598—1680).

Передісторія

Завдяки перебуванню у Флоренції погруддя жінки було відоме давно. Але модель та її життєвий шлях довгий час залишались маловідомими. Лише дослідження у ХХ столітті додали важливі факти до життєпису Констанци.

Констанца була дружиною Маттео Бонучеллі, римського художника і помічника в численній майстерні Лоренцо Берніні. Ймовірно, вона відрізнялась незалежним характером у молоді роки, бо відомо, що надавала перевагу своєму дошлюбному прізвищу Пікколоміні. Було уточнене і її прізвище в шлюбі: вона не Бонареллі, а Бонучеллі.

Їхній пристрасний роман з Берніні закінчився скандалом і арештом одруженої жінки, котру запроторили у тюрму. Аби запобігти подальшим неприємностям, у справу адюльтеру втрутився сам Папа Римський. Констанца відбула тюремне покарання терміном у чотири місяці.

На відміну від більшості римських жінок, Констанца була письменною. Відомі її листи до чоловіка з благанням про поміч. Тим часом мати Лоренцо Берніні, Анжеліка Галанте, була все життя неписьменною і ставила хрест у присутності свідків під важливими документами.

В Римі дивним чином збереглися до кінця 20 ст. і вулиця в історичній частині міста, і будинок, де мешкала Констанца.

Опис твору

Погруддя має всі ознаки твору, зробленого для себе. Молода пані подана в побутовій ситуації, про котру свідчать трохи розпатлане волосся зачіски і розстебнутий комір її сукні. Обличчя зберігає трохи здивований вираз, вуста відкриті і пані наче продовжує тривале спілкування з невідомим. Але цей невідомий входить до довірених осіб, якщо пані дозволяє собі з'являтися на його очі у такому непарадному стані. Смілива щирість портрету була незвичною і для творів Берніні, і для скульптурних портретів 17 століття, тим паче жіночих, що демонстрували побожність і скромність.

Погруддя Констанци надзвичайно контрастувало з низкою офіційних, гордовито парадних, аристократично замкнених портретів того ж Берніні та майстрів-помічників його римської майстерні.

« Погруддя кардинала Рішельє (Берніні) ». Лувр, Париж.
Л. Берніні. «Камілла Барбадорі», мати папи римського Урбана VIII. Державний музей мистецтв (Копенгаген)
Л. Берніні. «Кардинал Монтальто», Кунстхалле, Гамбург. Німеччина

Маловідомий провенанс

Погруддя тривалий час залишалось у володінні скульптора. Через рік після розриву їх роману з Констанцею, Лоренцо Берніні за вимогою самого папи римського пошлюбився із донькою римського нотаріуса Катериною Тецио^[1]. І портрет колишньої коханки став зайвим в домівці скульптора, бо муляв очі молодій дружині Лоренцо Берніні. Долею погруддя (за документами) розпорядився Аннібале Бентівольо.

Через два місяці по смерті Лорецо Берніні був створений опис-інвентар його майна, але там не знайдено відомостей про мармурове погруддя Констанци Бонучеллі. За припущеннями його подарували кардиналу Джованні Карло Медічі. Ще 1646 року його бачили у Флоренції серед творів мистецтва в збірці кардинала. Він міг потрапити до колекцій кардинала від Аннібале Бентівольо, що був родичем Медічі і водночас папським послом у Флоренції.

Джерела

Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955.
Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982.
Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998.
Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7.
Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1.
Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1.
Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002.
Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179—196.
Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004.
Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007