PROFILPELAJAR.COM

Плахов-Модестов Ростислав Петрович
Плахов-Модестов Ростислав Петрович
Дата народження	1 червня 1939
Місце народження	с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область, УРСР
Дата смерті	22 березня 2017 (77 років)
Місце смерті	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР → Україна
Alma mater	Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1961)
Професія	кінорежисер, сценарист
Кар'єра	1961—2013
Напрям	науково-популярне кіно, документальне кіно
Членство	Національна спілка кінематографістів України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Модестов.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плахов.

Ростислав Петрович Плахов-Модестов (1 червня 1939(19390601), с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область, УРСР — 22 березня 2017, Київ, Україна^[1]) — радянський, український кінорежисер і сценарист. Кавалер ордена «Знак Пошани». Заслужений діяч мистецтв України (2001).

Життєпис

Народився 1939 р. в с. Косарі Черкаської обл. в родині вчителів.

Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1961).

З 1961 р. працював на Київській кіностудії науково-популярних фільмів.

Був членом Національної Спілки кінематографістів України.

Помер 22 березня 2017 року в Києві. Похований разом із сином та дружиною на Байковому кладовищі.

Родовід

Мати, Модестова Наталя Олександрівна (7.XI.1912, с. Косарь Чигиринського повіту Київської губернії, нині с. Косарі Кам'янського району Черкаської області — 27.II.1994, Київ) — українська літературознавиця, у 1945—1977 доцент кафедри зарубіжної літератури КДУ ім. Шевченка). Досліджувала течію романтизму, творчість Лопе де Вега, Вільяма Шекспіра, Віктора Гюго.^[2] Автор книги «Данте Алігієрі» (1965).
Дід, Олександр Модестов, з 1912 року завідувач лікарні села Косарь, розміщеній у палаці, яку поміщик Володимир Ростішевський продав Чигиринському земству. Лікарня, завдяки зусиллям Модестова, була оснащена найсучаснішою на той час медичною технікою. Одне з небагатьох дворянських помешкань на Черкащині, яке уціліло від знищення під час революції. Зараз маєток знаходиться на вулиці Модестова.^[3]^[4]^[5]

Фільмографія

Створив стрічки:

«Шляхові датчики для підземного транспорту» (1966)
«Машина вчиться керувати» (1967)
«Біотоки наказують» (1970, Медаль ВДНГ)
«Твір на вільну тему», «Промінь, зв'язаний у вузол» (1972, Перша премія на Всесоюзному кінофестивалі в Алма-Аті, 1973)
«Виходжу на сонце» (1975, Бронзова медаль і диплом ВДНГ)
«Архітектура і природа», «Життєва лінія» (1973, Спеціальний приз і Спеціальний диплом на Всесоюзному кінофествалі про робітничий клас у Тольятті, 1974)
«Хочу бути» (1975)
«Діалектика якості» (1977, Головний приз на республіканському кінофестивалі «Людина праці на екрані» м. Кременчук, 1978)
«Жива земля» (1979, Спеціальний приз Всеросійського конкурсу документальних і науково-популярних фільмів про охорону природи та раціональне використання її ресурсів. Воронеж, 1981)
«Дорогою істини» (1980)
«Такий важкий колос» (1981)
«Служу Батьківщині» (1982)
«Філософія і політика» (1983)
«Скіфи (свідчення і версії)» (1987)
«Моя Батьківщина Крим» (1990)
«Скіфи (Тіні забутих богів)» (1991, автор сценарію і режисер)
«Чесність з собою (Історія України очима В. Винниченка)» (1992, автор сценарію і режисер)
«Скіфські Гери» (1995, автор сценарію і режисер)
«Оксана Петрусенко» (1996, з циклу «Обрані часом», режисер (у співавт. з О. Фроловим) і автор сценарію) та ін.;
Автор сценарію і режисер ряду кінострічок із документального циклу 1993 року «Невідома Україна. Нариси нашої історії»:
- «Фільм 2. Як пізнавати історію?»
- «Фільм 8. Переможці непереможених»
- «Фільм 9. Зустріч світів»
- «Фільм 12. Тут переходили народи»
автор сценарію (у співавт. з Г. Чміль) і режисер фільмів:
- «Витоки. Повість минулих літ» (2001)
- «Ще як були козаками. У колі першім» (2003) та «Загублений рай»^[6]^[7] (2008, до 200-річчя М. Гоголя)
«Підніми мені вії» (2013, автор сценарію і режисер)