Народився у містечку Брушано біля Неаполя, але в ранньому віці переїхав до Кремони, де і почав свою кар'єру в Серії Б в місцевому клубі «Кремонезе», провівши два сезони та взявши участь у 40 матчах чемпіонату.
Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу «Ювентуса», до складу якого приєднався влітку 1949 року. У першому ж сезоні туринська команда виграла вперше за останні 14 років чемпіонат Італії, але Віволо був запасним гравцем, поступившись місцем в нападі таким гравцям як Ермес Муччінеллі, Рінальдо Мартіно, Джамп'єро Боніперті, Йон Хансен і Карл Оге Праст, тому зіграв лише у 10 матчах чемпіонату. У сезоні 1951/52 «Юве» знову виграв чемпіонат, але цього разу Віволо забив 12 голів у 19 матчах Серії А і додав значний внесок у здобуття «скудетто».
Влітку 1953 року уклав контракт з клубом «Лаціо», у складі якого провів наступні п'ять років своєї кар'єри гравця, провівши за цей час 121 матчів і забивши 33 м'ячі в Серії А.
Влітку 1958 року Віволо став гравцем «Дженоа», але зіграв за «грифонів» лише один матч в національному кубку і незабаром перебрався до «Брешії» з Серії Б, де зіграв лише один матч в чемпіонаті до кінця сезону, після чого завершив професійну ігрову кар'єру.
По завершенні ігрової кар'єри повернувся жити в Кремону, де одружився з дочкою президента «Кремонезе» Гвідо Грассі.
26 жовтня1952 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Швеції, в якій відразу відзначився голом і допоміг італійцям зіграти внічию 1:1.
Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 2 роки, провів у формі головної команди країни 4 матчі, забивши 1 гол.
.svg){kind=small}
