PROFILPELAJAR.COM

Мирослав Онишкевич
Мирослав Онишкевич;
Полковник
Загальна інформація
Народження	26 січня 1911; с. Угнів, повіт Сокаль,Львівська область
Смерть	6 липня 1950 (39 років); м. Варшава, Польща
Громадянство	Українська держава (1941)
Національність	українець
Псевдо	«Орест», «Білий», «Богдан», «Олег»
Військова служба
Приналежність	Українська держава (1941)
Вид ЗС	УПА
Командування
	ВО-6 «Сян»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Онишкевич.

Онишке́вич Григо́рович Миросла́в (псевдо: «Орест», «Білий», «Богдан», «Олег») (26 січня 1911(19110126), Угнів, повіт Сокаль — 6 липня 1950, Варшава) — полковник УПА, діяч ОУН(б), командир Військової Округи «Сян».

Старший брат Тараса Онишкевича (обласного коменданта боївок СБ Львівщини).

Життєпис

Мирослав Онишкевич народився 26 січня 1911 року в Угневі, на Львівщині . Після закінчення народної школи в Угневі навчався в мірничій школі в Ковлі. Вчився також в українській гімназії у Львові, яку не закінчив у зв'язку з хворобою.

У 1929—1931 роках навчався, був арештований польською поліцією та засуджений на один рік за співпрацю з ОУН. Після тюрми служив у польському війську, звідки знову потрапив на два роки до тюрми, звідки був звільнений з нагоди амністії після смерті Ю. Пілсудського в 1935 році. Онишкевич повернувся до Угнева, де працював в адвокатській канцелярії д-ра І. Козака. В 1936 році Мирослав Онишкевич одружився з Стефанією Зварич, а через рік пізніше народився їм син Володимир.

Боротьба в лавах ОУН та УПА

Невдовзі Мирослав Онишкевич переїхав з родиною до Львова, де зайнявся веденням крамниці, а насправді весь свій час віддавав роботі в революційній ОУН. Якийсь час був співробітником націоналістичного просвітницького видавництва «Дешева книжка»^[1].

З початком війни взяв активну участь у похідних групах в центральні і східні області України, де перебував до 1943 року. Повернувшись назад в Угнівщину, взяв активну участь у формуванні Української Повстанчої Армії. Його було включено до першого військового штабу ОУН у Галичині. Він відповідав за організацію військових структур УПА в чотирьох округах Львівщини.

У січні 1944 р., після загострення українсько-польських стосунків на Волині Мирослава Онишкевича відряджено на Сокальщину та Равщину для вишколювання нових підрозділів УПА, в чому йому допомагав його рідний брат, сотник УПА Тарас Онишкевич («Галайда»).

В кінці квітня 1944 року був заступником командира 2-ї Воєнної Округи «Буг» Остапа Линди на псевдо «Ярема», зокрема в цей час саме Мирославу командир УПА-Захід Василь Сидор-Шелест підпорядкував новостворену й поповнену новобранцями сотню «Залізняка»^[2].

В 1944 році в бою з польськими партизанами його брат «Галайда» загинув.

Перед відходом німців командира «Ореста» перевели до Головного Військового Штабу УПА, де його застав прихід більшовиків.

Перехід німецько-радянської лінії фронту здійснив в липні 1944 року разом з сотнею «Залізняка»^[2].

З березня 1945 він перейшов на Закерзоння.

На початку березня 1945 року в Гуті-Любицькій мав особисту зустріч з командиром куреня «Месники» Іваном Шпонтаком, котрого повідомив про його призначення ще й комадиром створеного 27-го тактичного відтинку «Бастіон»^[3].

З жовтня обійняв пост командира Військової Округи «Сян». Фактично він розпочав виконувати ці функції лише на початку грудня 1945 р. після зустрічі з провідником ОУН на Закерзонні Ярославом Старухом («Стягом»).

Виконуючи доручення Головної Команди УПА, командир Орест розвантажує терен, висилаючи відділи УПА на Захід і Схід. Сам, незважаючи на важку хворобу легенів та на щораз більший натиск червоних польських військ, залишається на рідних землях.

Після розпуску відділів УПА у листопаді 1947 р. проживав на Західних землях Польщі разом зі своїми краянами з Угнева, які були депортовані туди під час операції «Вісла», а потім переховувався в селі Тоновіще Вроцлавського воєводства.

У березні 1948 р. Онишкевич з одним вояком своєї охорони «Богданом» був арештований польською поліцією, а в травні 1950 р. Військовий районний суд у Варшаві засудив командира «Ореста» до найвищої міру — розстрілу.

Згідно з протоколом страчений 6 липня 1950 р. у в'язниці в Мокотові у Варшаві. Його тіло закопали в безіменній могилі, ймовірно, на військовому комунальному цвинтарі на варшавських Повонзках.

На судовому процесі у Варшаві Онишкевич сказав:

«Зачитаний акт мого засудження я зрозумів, до звинувачень признаюся повністю, але не вважаю себе винним, оскільки я виконував волю своїх патріотичних переконань і обов'язок українця, який боровся за створення Незалежної української держави. Радянський Союз і Польща – це вороги українського народу, і єдиним способом для створення власної Української держави була збройна боротьба...»

Пам'ять

У 2000 р. в Угневі на будинку, де народилися брати Онишкевичі, відбулося відкриття та освячення пам'ятної таблиці братам Онишкевичам, яку виконав скульптор П. Дзиндра.

Див. також

Література

Євген Місило, Про Мирослава Онишкевича, «Вісник Закерзоння» № 7-8-9, 2002 р.
Мірчук Петро. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене / Відп. ред. В. Мороз. — К., «Українська видавнича спілка», 2007. — 1006 с. (на с. 773—774 біографічна довідка про братів Онишкевичів). ISBN 966-410-001-3
Сергійчук В.І. Український здвиг. Закерзоння. 1939—1947. — К.: Укр. Видавнича Спілка, 2004. — 840 с.
В'ятрович В. М. Український визвольний рух на Закерзонні в 1944—1947 роках // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2008. — Збірник 12. — С. 181—196.
Мирослав Іваник, Михайло Бохно. Бастіон і Батурин. УПА та підпільна адміністрація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в рр. 1944–1947: Документи і матеріяли.. — Торонто-Львів, 2012. — С. 627.