Нестача грошей, напівголодне дитинство і юність привчили юнака Ренуара рано заробляти і братись за будь-яку допоміжну роботу. В пригоді стали і художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувру, які теж продавав.
Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка»[1]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік[1]. Ніякого спротиву чи руху попри потік. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій - «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях» (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір « Обідня пора у Берневалі », (1898), можливо найкраща картина побутового жанру в пізній творчості митця.
«В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм
«Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США
«Натюрморт з їжею», Музей Оранжері, Париж.
«Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут
Передісторія створення
Дослідження біографії Ренуара довели, що 1898 року він вивозив власну родину на узбережжя Нормандії в село Берневаль [2]. Воно розташоване на схід від портового міста Дьєп і було дешевим для проживання родини з малими дітьми.
Опис твору
Ще до винаходу кіно, французькі художники почали активно використовувати те, що пізніше називалось розкадровкою і обрізаним кадром. Ці засоби присутні і в картині Ренуара «Обідня пора у Берневалів». Край картини зрізав фігуру юнака, що заглибився у книгу, не помічаючи і обідню пору. Про неї піклується служниця у білому фартуху, що накриває на стіл. Вона озирнулась на дитину, продовжуючи розмову з малюком. Ніхто не помічає глядача і не позує художнику, а вся сцена нагадує літературний сюжет приємного твору.
Картину писав для себе. В останній період життя художник постійно хворів і це обмежило коло його тем в живопису простими подіямі у власній родині[2]. З книгою сидить тринадцятирічний син П'єр [2]. Біля столу порається сестра дружини художника Аліни — пані Габриель Ренард, що присвятила власне життя родині Ренуара і вихованню його дітей[2]. Поряд із нею - Жан Ренуар у віці чотирьох років. Хлопчику ще не встигли остригти довге волосся малюка[2].
В картині панує настрій добробуту і захищеності, яких так прагнув і сам художник.
↑ абвгдАрхівована копія. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 10 березня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
_(8264090415).jpg)
