Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір — трилогія«Тореадори з Васюківки» («Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга й однокласника Павлуші Завгороднього в школі, удома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки» 1964, «Незнайомець із 13-ї квартири, або Викрадачі шукають потерпілого» 1966, «Таємниця трьох невідомих, або Повість про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло» 1970[2])
Біографія
Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті БердичівЖитомирської області, що на той час входило до складу УРСР, у родині службовця та вчительки.
Його батько, Зіновій Нестайко, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української галицької армії. Наприкінці 1920-х рокі, змінивши погляди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була у складі Польщі, в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. 1933 року Зіновія заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь «імперіалістичних держав», згадавши службу в Австро-Угорській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[3].
Мати — викладачка російської словесності (з 1913 р.).[4]
Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасиком Дяченком читали книжки: Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Джека Лондона, Жуля Верна, Бориса Житкова та мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилось, через особливості зору Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном[2].
Через постійні хвороби не зміг виїхати з Києва, коли почалася німецько-українська війна, і разом з матір'ю залишався в столиці під час окупації.[4]
Після звільнення Києва Всеволод закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини нацистської окупації та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[2]. У школі з ним заприятелював Малаков Георгій Васильович, який пізніше зробив ілюстрації для деяких його книжок[5].
Мама письменника викладала російську мову та літературу. Під час Першої світової війни була сестрою милосердя Російської армії.[8] Після смерті батька в 1930-тих роках переїхала з сином у Київ, де під час нацистської окупації організувала маленьку підпільну школу[2].
Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: «Ноги в мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків».[2]
А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше.[9]
П'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[1][2].
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[2].
Могила Всеволода Нестайка, Байкове кладовище
2004 року Всеволод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові епізоди[9].
Жив на Липках у Києві. В останні місяці життя осліп, тяжко хворів на цукровий діабет[10]. Помер на 85-му році життя 16 серпня 2014 року. Похований разом із дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
1979 року ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» внесено до «Особливого почесного списку Г. К. Андерсена» (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури[14][1][2].
Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка,[15] вважають його класиком та майстром слова.[16][17]
В Бердичеві відбувся Перший літературно-мистецький конкурс імені В. Нестайка[18].
Згідно з соцопитуваннями, які провели у 1990—1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури України — твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького зацікавлення[2].
У Кременчуці колишня Центральна міська бібліотека для дітей ім. І. Ф. Торубари стала філією №3 імені Всеволода Нестайка Кременчуцької міської публічної бібліотеки[19]
↑Пам'ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше // Нова Тернопільська газета. — Тернопіль, 2015. — № 4 (740) (4-—10 лют.). — С. 7.
↑1979, International Year of the Child: Special Hans Christian Andersen Honor List 1979; a Selection of Outstanding Children's Books from 19 Countries. — København. Stougaard Jensen, 1979 — 44 P.(англ.)
Марченко Наталя. Сонячний зайчик людської самотності [нарис життя і творчості В. З. Нестайка] // Всеволод Нестайко: "я все життя писав саме для дітей — писав з любов‘ю, болем і тривогою: біобібліогр. нарис. — К. : НБУ для дітей. — 2011. — Вип. 2. — 96 с. — (Серія «Дитячі письменники України»). — С. 4–33. https://chl.kiev.ua/MBM/Book/Show/177
.jpg)
