PROFILPELAJAR.COM

Недогірський ліс
(заповідне урочище)
	47°19′05″ пн. ш. 33°14′49″ сх. д. / 47.317926° пн. ш. 33.246957° сх. д.
Країна	Україна
Розташування	Україна; Херсонська область,; Великоолександрівський район,; при західній околиці смт Велика Олександрівка
Площа	216 га
Засновано	1983 р.
Оператор	ДП «Великоолександрівське ЛМГ»
	Недогірський ліс (Херсонська область)
	Недогірський ліс у Вікісховищі

Недогі́рський ліс — заповідне урочище місцевого значення в Україні. Один з об'єктів природно-заповідного фонду Херсонської області.

Розташоване при західній околиці смт Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області.

Площа заповідного урочища 216 га. Статус присвоєно згідно з рішенням облвиконкому від 19.08.1983 року № 441/16. Землекористувач (землевласник) — ДП «Великоолександрівське ЛМГ» (кв. 45-49, 51-55, 57).

Історія створення

Штучні насадження почали створюватися наприкінці XVII століття.

І період — 1698-1804 рр. Інтерес до лісу та створення штучних насаджень виявляли державні особи.

ІІ період — 1804-1848 рр. Ініціатива щодо вирощування лісів переходить до приватних осіб.

ІІІ період — 1848-1898 рр. Почалося цілеспрямоване штучне вирощування лісів переважно на державних землях степу.

Протягом 30-40 років було створено насадження в урочищах «Архангельське», «Дубки», «Летючі піски», «Недогірський ліс», де і тепер трапляються поодинокі дерева дуба черешчатого 150-160 річного віку.

IV період — 1898 р. введення закону про лісокультурну заставу (1898 р.), згідно з яким промисловці зобов'язувалися відновити вирубані насадження за власний рахунок.

V період — 1898-1991 рр. У 1918 році вийшов «Основний закон про ліс», який закріпив державну власність на ліс та заклав основи нового лісогосподарювання. У 1921 році було прийнято постанову «Про боротьбу з посухою», в якій було намічено основні заходи — полезахисне лісорозведення і відновлення вирубаних лісів. Лісовому господарству почали постачати машини, плуги, трактори. Була розроблена агротехніка посадки і вирощування захисних насаджень.

Природні умови

Рельєф місцевості широкохвилястий, у межах території лісництва характеризується чергуванням рівнинних поверхонь з річковими долинами, балками, ярами. Широкі рівнинні міжріччя є переважаючою формою рельєфу, порізані глибокими ярами і балками з досить ерозійними схилами. Територія лісгоспу цілком розміщена в межах басейну річки Дніпро.

Созологічна характеристика

Рослинний світ лісового масиву представлений хвойними породами дерев: сосна звичайна, сосна кримська, листяними породами дерев: дуб, ясен, клен, робінія біла, в'яз, чагарниками: глід, бузина, терен, шипшина.

У заповідному урочищі переважають соснові насадження, вік яких досягає 110 років. Ці насадження створюють штучні бори. Спостерігається насінневе відтворення у вигляді різновікових груп підростка. Соснові ділянки лісу представляють собою рослинне угрупування, де крони дерев відносно розріджені, ажурні і пропускають багато світла. Тому у сосновому лісі немає сильного затемнення, рослини нижніх ярусів відносно добре освітленні, в сосновому лісі також сухо.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Недогірський ліс

Література.

Про затвердження порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2009 р. № 733 – 22 с.
Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №724 – с.8.
Бойко М. Ф. Природа Херсонської області / М. Ф. Бойко. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.
Бойко М. Ф., Чорний С.Г. Еклологія Херсонщини.- Херсон: Терра.-2001.- 156 с.
Гордієнко Н.М., Бондар А.О. Інтродуценти в дібровах Полісся та Лісостепу України. – К. Урожай, 2001. – 448 с.
Осмола М.Х. Лісові культури. Лісові розсадники, - К. ІСДОУ, 1995. – 92 с.
Свириденко В.Є. «Практикум з лісівництва». Навчальний посібник, - К. : Арістей, 2011. 468 с.
Сімкін Б.Ю. Дерева лісів і парків. Видавництво «Рад.школа». 1989
Українська енциклопедія лісівництва, т.1. Абіотичні фактори – Лялечка/ Ред.кол. С.А.Генсирука (відпов.ред.) та ін.. – Львів. НАН України 1999, - 463 с.