Нагір'я, нагірне плато (англ. high plateau, highland; нім. Hochgebirgsplateau n, Hochland n) — значні за площею ділянки земної поверхні з характерним поєднанням гірських масивів, плоскогір'їв, хребтів і долин, які чергуються з широкими плоскими котловинами[1][2]. Для більшості нагір'їв характерне широке розповсюдження древніх вирівняних поверхонь у вигляді сходинок[3]. У картографії під нагір'ям розуміють рівнинні ділянки земної поверхні абсолютні висоти над рівнем моря яких перевищують 500 м[4].
Топоніміка
Родове поняття «нагір'я» у складі топонімів не завжди тотожне фізико-географічному, що вносить плутанину в класифікацію форм рельєфу, часто воно синонімічне поняттю «гори» і має невірне, але традиційне застосування відносно гірських країн[3].
Генезис
Нагір'я формуються внаслідок тектонічних рухів, що супроводжуються одночасно з вигином більш високих гірських хребтів, інколи вулканізмом (Вірменське нагір'я)[3]. Рівнинні ділянки нагір'їв утворюються найчастіше за рахунок заповнення знижень гірського рельєфу продуктами руйнування гір в умовах пустельного клімату або продуктами вулканічних вивержень (попіл, лава) — сибірські трапи Середньосибірського плоскогір'я[1].
Поширення
Найбільші нагір'я планети: Середньосибірське плоскогір'я, Вірменське й Іранське нагір'я, Східний Памір, внутрішні райони Малої Азії, Тибет, Центральний Тянь-Шань, Станове нагір'я, Скандинавські гори, Альтіплано, Мексиканське нагір'я[2][3]. В Україні до нагір'їв відносяться пологі північні схили Кримських гір — яйли[5].
-
Іранське нагір'я
-
Вірменське нагір'я
-
Східнопамірське нагір'я
-
Тибетське нагір'я
Див. також
Примітки
Література
