PROFILPELAJAR.COM

Mk.67 SLMM
Mk.67 SLMM
Тип	морська міна
Походження	США
Історія використання
На озброєнні	з 1982
Оператори	ВМС США
Історія виробництва
Виробник	Dewey Corp.
Характеристики
Вага	798 кг
Довжина	4089 мм
Діаметр	485 мм
	Дальність вогню
Ефективна	16,5 км
Вага боєголовки	234 кг
Максимальна глибина	10-300 м
Швидкість	18 вузлів
Пускова; платформа	ПЧ

Mk.67 SLMM (англ. Mark 67 SLMM — Submarine Launched Mobile Mine) — самотранспортована донна міна-торпеда, розроблена на основі малогабаритної електричної торпеди Mk.37. Стоїть на озброєнні підводних човнів ВМС США. Призначена для прихованої дистанційної постановки, з метою ураження надводних кораблів і підводних човнів противника, в мілководних районах моря, на охороняємих рейдах, фарватерах і гаванях, підхід до яких підводного човна, що здійснює постановку мін, небезпечний або ускладнений^[1].

Концепція

Концепція самотранспортованої донної міни полягає в поєднанні переваг торпеди і морської міни: підводний човен з безпечної відстані, яка не перевищує дальність ходу міни (до 16,5 км) в підводному положенні здійснює пуск модифікованої торпеди з торпедного апарата; торпеда, система самонаведення якої доповнена необхідними елементами для перетворення цього засобу ураження в донну міну, самостійно досягає визначеного району і лягає на ґрунт, де перетворюється на «класичну» донну міну — при проходженні в безпосередній близькості (25-35 м) цілі з визначеними параметрами спрацьовує неконтактний її підривач бойової частини — 234 кг потужної вибухівки PBXN-103^[2].

Антиподом Мк.67 SLMM є глибоководна протичовнова контейнерна міна з бойовою частиною-торпедою Mk.60 «Кептор» — на ймовірному маршруті руху підводного човна противника завчасно приховано виставляється якірна, міна в середині якої знаходиться малогабаритна торпеда. Коли блок виявлення і управління міни класифікує ціль як ворожий підводний човен, спрацьовує механізм пуску бойової частини — торпеди, яка наздоганяє і уражає ціль^[3].

Історія

Розробка самотранспортованої донної міни на базі малогабаритної торпеди Mk.37 розпочалася у 1977 році, а у 1978 вже був створений перший її прототип: у конструкцію торпеди при переобладнанні її в міну було внесено до 500 конструктивних змін, у тому числі видозмінена її бойова частина, застосовані комбіновані неконтактні підривачі Mk.58, аналогічні тим, що застосовуються в мінах сімейства «Квікстрайк», використана потужна вибухова речовина і PBXN-103,модернізована бортова апаратура системи наведення^[4]. Прийнята на озброєння ВМС США у 1982 році. У 1982–1985 роках флотом було закуплено 889 Mk.37^[2].

У 1985–1987 роках Військово-морська дослідницька станція підводної зброї (NUWES) у Кейпорті, штат Вашингтон продовжила роботи над Mk.37, унаслідок чого у 1987 році прийнятий на озброєння модернізований варіант Mk.67 Improved SLMM на базі 533-мм торпеди Mk.48 зі збільшеною дальністю ходу і програмуємим неконтактним підривачем Mk.71. У 1987 році були проведені тестові пуски модернізованої Mk.37 з підводного човна з системою керування вогнем Mk.281. До 1989 року було закуплено ще 840 мін обох модифікацій^[2].

З переходом на нову елементну базу виявилося, що аналогова система управління міни-торпеди не стикується з системою керування новітніх атомних підводних човнів ВМС США. Тому у 1992–1993 роках було розпочато переобладнання торпед на модифікацію NT-37F з цифровою системою управління. Наразі у ВМС США нараховується близько 2-2,5 тисяч мін цього типу^[5].

Підводні човни ВМС США можуть нести дві міни Mk.67 замість кожної стандартної 533-мм торпеди боєкомплекту. У 1980-х для постановки цих мін були обладнані декілька типів багатоцільових атомних підводних човнів, включно з ПЧА типу «Лос-Анжелес». Проте в даний час завдання проведення мінних постановок покладені переважно на атомні підводні човни типу «Вірджинія»^[6].

Конструкція

Основні елементи міни: кормова частина — блок руху, маневруванні і затоплення Mk.4 запозичений у базової торпеди; носова частина — блок Mk.13 — бойова частина з зарядом вибухівки PBXN-103. Крім вибухового заряду, підривача і пускового механізму Mk.19, бойова частина містить пристрій виявлення і класифікації цілей (TDD) Mk.57 з магнітними і гідродинамічними датчиками, охоронні пристрої Mk.2 і батарею живлення Mk.131^[2].

Технічні характеристики модифікацій

	Mk.67 SLMM	Mk.67 Improved SLMM

Роки постановки на озброєння	1982	1987
База (торпеда)	Mk.37	Mk.48
Діаметр	485 мм	533 мм
Вага	798 кг	1558 кг
Довжина	4,089 м	5,790 м
Швидкість ходу	28 вузлів	48 вузлів
Дальність самотранспортування	15 км	16,5 км
Глибина місця постановки	10-300 м
Підривач	Mk.58	Mk.71
Вибухова речовина	234 кг PBXM-103

Розроблено також декілька варіантів навчальних мін з блоком OA-06 (OA-05) в головній частині, який замість бойової частини має інертний наповнювач, який імітує вагу вибухової речовини і блоку апаратури міни. OA-06 також включає блок Mk.91 який містить якір, пульт управління Mk.59, батарею електроживлення Mk.140, поплавково-сигнальний пристрій Mk.27^[2].

Примітки

↑ Капитан 1 ранга Ю. Кравченко. Минное оружие в войне на море // Зарубежное военное обозрение. — 1990. — №9. — С. 47-55.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Mk 67 (SLMM) (англ.). US Naval Mines. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 28.11.2014. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑ Captor (англ.). US Naval Mines. Архів оригіналу за 30.08.2012. Процитовано 26.09.2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
↑ Mk. 67 SLMM Submarine Launched Mobile Mine [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Navy Mines. (рос.)
↑ Минное вооружение подводных лодок [Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine.] Музей подводных лодок. (рос.)
↑ Мины-торпеды Mk 60 CAPTOR и Mk 67 SLMM [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.] Большая военная энциклопедия (рос.)