PROFILPELAJAR.COM

Маріанна Долінська
Маріанна Долінська
пол. Marianna Dolińska
	фото зроблено у психіатричній клініці
Народилася	1891; невідомо
Померла	1928; Творкі; ·численні захворювання
Країна	Республіка Польща
Національність	циганка
Місце проживання	Польща
Діяльність	вбивця
Відома завдяки	вбивця власних дітей
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Маріанна Долінська (пол. Marianna Dolińska 1891—1928) — циганка з табору поблизу села Антонювка (Antoniówka), біля Радома. У ніч з 11 на 12 грудня 1923 року, перебуваючи в стані божевілля, вбила чотирьох своїх дітей, повісивши їх на дереві. Польський дослідник Александер Корман безпідставно використав фото її повішених дітей як свідоцтво про злочини УПА на території Польщі.

Вбивство дітей

Початок зими 1923 року у селах під Радомом був відзначений злиднями й голодом. Особливого клопоту Державній Поліції^[pl] завдавали тоді групи циган, які часто вдавалися до крадіжок харчових припасів і худоби у місцевих селян^[1]. За тиждень до вбивства 40-річний чоловік Долінської був заарештований за багаторазові крадіжки. Жінка залишилася сама з чотирма дітьми, без жодних засобів до існування. Не маючи змоги розраховувати на допомогу з боку місцевої циганської і польської громади, вона тинялася з дітьми замерзаючими болотами у районі між селами Антонювка, Домброва-Козловська і Січкі. Безвихідь і нужда спричинили психічний розлад:^[1] не бачачи виходу врятувати дітей від голоду, вона вирішила їх убити. 11 грудня 1923 року близько 8 години вечора вона повісила на дереві чотирьох своїх дітей: 6-місячну Зофію, 3-річного Антонія, 5-річну Броніславу і 7-річного Стефана^[1]. Наступного дня о першій годині пополудні Долінська прийшла до поліцейської дільниці Родома і зізналася у скоєному. Поліція прибула на місце злочину й підтвердила факт убивства. Її заарештували, поліцейський фотограф зробив кілька знімків дітей, яких вона повісила. Місцева газета Słowo («Слово») 13 грудня опублікувала статтю про вбивство, без оприлюднення знімків^[1].

В ув'язненні й у божевільні

Слідство у справі тривало півроку, її тоді утримували у Радомі й Варшаві^[1], спостерігали різкі психічні зміни: напади шалу, автоагресії змінювалися кількаденним ступором. Долінську обстежили найкращі психіатри й визнали «неосудною, особою позбавленою у момент скоєння злочину здатності усвідомлювати наслідки своїх вчинків»^[1], направили для нагляду та лікування до психіатричної лікарні у Творках^[pl] (районі Прушкова), де нею зайнявся директор закладу Вітольд Луневський. Він визначив стан хворої як «маніакально-депресивний психоз», наразі більш відомий як «біполярний афективний розлад». Пізніше у своїй статті (див. нижче) він назвав її припадок «психопатологічною спробою здійснення розширеного самогубства, яке хвора не довела до кінця»^[2]. Окрім свого психічного захворювання, Долінська страждала й на інші хвороби, які були на той час невиліковними. Вона померла у 1928 році й була похована на цвинтарі лікарні (могила не збереглася)^[1].

Світлина повішених дітей

У рік смерті своєї пацієнтки Луневський опублікував у медичному журналі Rocznik Psychiatryczny^[pl] («Психіатричний Щорічник») статтю «Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці». Праця містила, серед іншого, описи злочинів, скоєних хворими. Приклад Долінської зайняв чверть сторінки й був проілюстрований двома фотографіями — знімком Маріанни у лікарні, а також фотографією вбитих нею дітей^[2]. Це була перша публікація знімків повішених дітей^[3].

Друга публікація відбулася в книжці Podręcznik medycyny sądowej dla studentów i lekarzy («Підручник судової медицини для студентів і лікарів»), яку видав у 1948 році Віктор Ґживо-Домбровський^[pl], професор Варшавського університету, член редакційної колегії часопису Rocznik Psychiatryczny. Цей знімок відрізнявся від знімка, опублікованого в статті Луневського — він був знятий з іншої точки^[2].

З нез'ясованих досі причин третій варіант фотографії з часом став ілюстрацією злочину — нібито вбивства вояками УПА польських дітей у 1943 році. На ньому повішені діти Долінської показані з іншого кута зору, а відрізняться від двох інших версій фотографії ще тим, що надрукований віддзеркаленим. На ньому видно чіткі, уривчасті штрихи, в яких деякі коментатори розпізнали колючий дріт — насправді то були подряпини негатива чи сліди згинів готової фотографії^[2].

Найраніша публікація знімка у такій інтерпретації — № 3 вроцлавського журналу Na Rubieży («На рубежі») 1993 року, у якому він супроводжувався підписом: «Польські діти, замучені й вбиті загоном Української Повстанської Армії в околиці села Козова, у Тарнопольському воєводстві, восени 1943 року (із зібрання Станіслава Кшаклєвського)». Два роки по тому знімок з'явився у праці Єжи Венгерського — з підписом: «Замучені загоном СС-Галичина польські діти у районі Козови (Бережаньський повіт) (зі зібрання В. Залоговича)»^[2].

Александер Корман у творі «Ставлення УПА до поляків на південно-східних землях Польської республіки» (пол. Stosunek UPA do Polaków na ziemiach południowo-wschodnich II Rzeczypospolitej), виданому у Вроцлаві в 2002, описав заявлене походження знімка докладніше. За його словами, знімок походить з села Козова (або Лозова) Тарнопольського повіту й датований груднем 1943 чи 1944 року. Звідти група вцілілих після різні поляків мала доставити його на точку зустрічі 14 полку Армії Крайової у передмістях Львова, з якої, у свою чергу, він нібито потрапив до Владислава Залоговича (Корман послався на його донесення), який багато років по тому передав його Станіславу Кшаклєвському, а той — Корману. Останній писав у своїй роботі, що українські націоналісти робили багато таких «віночків» з прибитих до дерев польських дітей, а алеї з цих дерев звали «шляхом до самостійної України». У творі Кормана вказане прізвище командувача загону УПА, відповідального за заявлене вбивство дітей. Наступного року Корман видав альбом «Геноцид УПА польського народу — фотодокументи» (Ludobójstwo UPA na ludności polskiej — dokumentacja fotograficzna), у якому вбивство дітей Долинської з'являється двічі — з неправдивим описом^[2].

У книжці «Бійня, яку скоїли українські націоналісти» (Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich) Генрика Команського і Щепана Сєкєрки, виданій у Вроцлаві 2004 року, поміщена інформація, що знімок походить із зібрання Станіслава Кшаклєвського і його виконав німецький фотограф у селі Козівка Бережанського повіту у листопаді 1943^[2].

Пам'ятник жертвам ОУН-УПА

Окрім книжок і альбомів, злочин Долінської був використаний пропагандою в інших формах. У липні 2003, з нагоди 60-річчя Волинської трагедії, у Перемишлі на військовому цвинтарі був відкритий меморіал пам'яті польським жертвам УПА, що містив кам'яний рельєф у вигляді зв'язаних дротом дітей, що висіли у тому самому положенні, що й діти М. Долінської. Дріт розташований у тих самих місцях, що й штрихи на третій версії знімка. На початку жовтня 2008 року рельєф прибрано з пам'ятника^[4].

У 2007 року гарячі суперечки викликав проект пам'ятника жертвам ОУН-УПА професора Маріана Конечного (відомого також пам'ятниками В. І. Леніну в Новій Гуті й Івану-Павлу ІІ у Ліхені-Старому) у Варшаві. Первісний розглянутий проект являв собою 5-метрове розкидисте дерево, з прибитими до нього дітьми. Унаслідок листа-протесту інтелігенції первісний проект був відхилений^[1], а затверджений варіант вирішено поставити біля Ґжибовської площі^[pl].

У 2008 році на вулицях Варшави були вивішені плакати з нагоди 65 річниці волинської трагедії, на яких поміщено всі три версії знімків убитих дітей Долінської — з підписом з книжки Кормана.