Джон Гроган і Джен — молода родина журналістів. Одружившись, вони переїжджають із Мічигана до Флориди, де обох наймають на роботу репортерами в газети, що конкурують між собою. У той час, як кар'єра Джен стрімко набирає обертів, Джон вимушений писати статті про нудні місцеві новини, некрологи й не без заздрощів спостерігати за роботою свого товариша Себастіяна.
Із часом Джон розуміє, що оселившись із чоловіком у власному будинку, Джен незабаром мріятиме про дитину. Себастіан радить йому завести песика, про якого жінка піклуватиметься. За три тижні до дня народження Джен, Джон везе її на оглядини цуциків-лабрадорів. Хазяйка каже, що того цуцика, якого вподобала Джен, вона віддасть зі знижкою. Тоді Джен вирушає на кілька днів у відрядження. У цей час Джон має забрати цуцика додому. У машині він вмикає радіо й чує пісню Боба Марлі. Тоді він розглядає ім'я «Боб» для песика, проте врешті зупиняється на тому, щоб наректи його Марлі. Виявляється, що Марлі гіперактивно поводиться й не проти погризти все, що трапляється йому на шляху. На ніч Джон сподівається залишити цуцика в гаражі, проте той гучно скавулить і не дає спати хазяїнові. Вранці Джон вирушає в аеропорт до Джен. Повернувшись додому, вони бачать, що пес перегриз стінку із гаража в будинок й розкидав усі речі.
План Джона спрацював: вся їхня увага була прикута до Марлі, тому часу на планування дитини не лишалося. Натомість і Марлі спричиняв немало клопотів молодій родині. Вони намагалися пройти курси дресування собаки, та тренер відмовилася працювати з таким неслухняним лабрадором.
Одного вечора, коли Джон повертався з роботи додому, він побачив у вікні, як його дружина танцювала з собакою. Тоді він вирішив, що настав час заводити дитину.
Перша їхня спроба виявилася невдалою: Джен втратила дитину. Після цього Джон замислився над своєю кар'єрою. Для того, щоб більше заробляти, він став вести колонку в газеті, хоч і мріяв бути репортером. У своїй колонці він описував всі кумедні випадки, що траплялися з ним і Марлі. Тепер Джон вирішив пожертвувати своєю кар'єрою заради майбутньої дитини.
За кілька років у Джона й Джен було двоє синів. Джен вимушена була піти з роботи, та їй було важко самій удома впоратися з двома дітлахами й неслухняним лабрадором. Тому вона стала вимагати, щоб її чоловік позбувся собаки. Та наступного ж дня вона зрозуміла, що не зможе залишити Марлі.
Ще за рік у родині Гроганів з'явилася дівчинка. Джону виповнилося сорок років. Він разом із собакою переживав зміни, що траплялися з ними з часом. На день народження Джен запропонувала чоловікові переїхати до Пенсільванії, де Джон зміг би нарешті працювати репортером, а не вести нудну колонку в провінційному містечку.
Вони разом із трьома дітьми й Марлі переїхали до нового будинку й радісно жили там. Та із часом Джон зрозумів, що він звик до ведення колонки й йому важко не вкладати душу в свої сухі репортерські статті.
Тим часом у Марлі трапився заворот кишок. Джон повіз пса до ветеринара: вона повідомила, що другого такого випадку Марлі не перенесе. Тим часом Джен переглядала старі статті Джона, в яких він описував випадки, що траплялися з ними і собакою. Діти сумували за хворим Марлі.
Наступного ранку Марлі повернули додому, та сили залишали його. За деякий час у нього вдруге стався заворот кишок і Джон наважився попрощатися із своїм Марлі: Джон сказав, що він був найкращим собакою, тому що завжди, не зважаючи на все, любив своїй хазяїв.
Сюжет кінофільму охоплює 14 років життя Марлі, тому в його ролі знімали 14 різних жовтих лабрадорів.
Кінокритика
На сайті Rotten Tomatoes кінофільм отримав рейтинг у 62% (80 позитивних та 49 негативних відгуків).[5] На сайті Metacritic рейтинг фільму становить 53.[6]
Роджер Іберт у рецензії на кінофільм зазначив: «Марлі та я» — весела родинна кінострічка про молоду пару, що розпочинають нове життя із новим будинком, новою роботою, новим собакою й, зрештою, трьома дітьми, яких собака не їсть, або ж стрічка не здобула б рейтинг PG. Оуен Вілсон і Дженніфер Енністон втілили Гроганів як сміливих і кмітливих. Кожна пара має переживати злети й падіння в своєму шлюбі, та Луї XVI і Марія Антуанетта, якщо б жили в наші часи й прийняли до себе Марлі, він з'їв би їхні дорогоцінності, й вони б втекли з палацу й відреклися корони".[7]
