Марков Осип Осипович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марков.
Марков Осип Осипович
Народився25 жовтня 1890(1890-10-25)[1]
Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1]
Помер27 листопада 1976(1976-11-27)[1] (86 років)
Братислава[1]
Діяльністьісторик, славіст, правник, викладач університету
Галузьправо[1], історія держави права[1] і педагогіка[1]
Знання мовросійська[1] і чеська[1]
БатькоМарков Осип Андрійович
РодичіМарков Дмитро Андрійович

Марков Осип Осипович (25. 10. 1890, Львів — 27. 11. 1976, Братислава) — славіст, правознавець, історик права, етнограф. Син Маркова Осипа Андрійовича, племінник Маркова Дмитра Андрійовича.

Дослідник слов’янського права; від 1931 року був професором історії слов’янського права юридичного факультету Братиславського університету, у 1946 – 1950 роках ― професором чеської і загальної історії права в Братиславі.

Життєпис

Народився 25 жовтня 1890 року у Львові в сім’ї журналіста Осипа Андрійовича Маркова.

Навчався на юридичних факультетах спочатку у Відні (1908 – 1913), потім у Львові, де став доктором права (1913) та розпочав юридичну практику[2].

З початком Першої світової війни переїхав до Російської імперії (1915 року), де вивчав слов’янське право від керівництвом Ф. Ф. Зігеля[2] у Варшавському (а після евакуації того у м. Ростов-на-Дону — Донському) університетах (за ще однією версією 1915 переїхав зі Львова до Києва, згодом — у м. Ростов-на-Дону, де став співробітником «Русского народного совета», який відрядив його у Бухарест для налагодження контактів із російськими та українськими полоненими в Австро-Угорщині та надання їм матеріальної допомоги[3]).

1917 повернувся до Ростова-на-Дону. Був секретарем Південно-донського союзу кредитних кооперативів, викладачем Донського університету. 1919 відправлений в однорічне наукове відрядження до країн Європи (Чехія, Австрія, Угорщина, Франція), з якого через воєнні дії у Росії вже не повернувся. Як особистий секретар свого дядька Д. Маркова взяв участь у Паризькій мирній конференції 1919–1920 років. Працював юристом в Ужгороді та Мукачевому, досліджував закарпатські архіви і звичаєве право.

Після служби з юридичної частини в Ужгороді та Мукачеві Марков вступив до Карлового університету на Російський юридичний факультет до П. І. Новгородцева[2], де 1924 року під керівництвом Карела Кадлеця здобув докторат (за інш. версією у 1926 році став габілітованим доктором Російського юридичного факультету Університету в Празі[4]). Читав російське та сербське право.

Від 1931 року був професором історії слов’янського права юридичного факультету Братиславського університету, у 1946 – 1950 роках ― професором чеської і загальної історії права в Братиславі. Від 1951 року — на пенсії.

Перебуваючи на пенсії, двадцять років співпрацював із Народознавчим інститутом Словацької АН у Братиславі.

У національній орієнтації О. Марков еволюціонував від москвофільства до свідомого українства, перед смертю написав спогади українською літературною мовою[3]. Помер 27 листопада 1976 року у м. Братиславі.

Був автором праць з історії права та етнографії. Написав розвідки з історії чеського кримінального права (1934), чеського земського права XIII–XIV століть (Братислава, 1948)[3] та ін.[5].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в Пашуто В.Т. Русские историки-эмигранты в Европе М.: Наука, 1992. — 401 с. — С. 19.
  3. ↑ а б в Мушинка М. І. Марков Осип Осипович // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-63749
  4. ↑ Ільницька Луїза. «Русалка Дністрова» (1837) у приватних колекціях (з нових розшуків) // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. ― 2011. ― № 3. ― С. 3-16, див. на с. 15.
  5. ↑ Мушинка М. І. Марков Осип Осипович [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 582. — ISBN 966-7492-03-6.

Література