Леопольдо Еліа

Леопольдо Еліа
Leopoldo Elia
Леопольдо Еліа
Леопольдо Еліа
Прапор
Прапор
 Міністр закордонних справ Італії
19 квітня 1994 — 10 травня 1994
Попередник: Беньяміно Андреатта
Наступник: Антоніо Мартіно
 
Ім'я при народженні: італ. Leopoldo Elia
Народження: 4 листопада 1925(1925-11-04)
Фано, Провінція Пезаро і Урбіно, Марке, Королівство Італія[1][2]
Смерть: 5 жовтня 2008(2008-10-05) (82 роки)
Рим, Італія[1][2]
Національність: італієць
Країна:  Італія
 Королівство Італія
Релігія: католицька церква
Освіта: Римський університет ла Сапієнца
Партія: Народна партія Італії
Батько: Raffaele Eliad
Нагороди:
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Леопольдо Еліа (італ. Leopoldo Elia; нар. 4 листопада 1925, Фано — пом. 5 жовтня 2008, Рим) — італійський політик. Член Народної партії Італії (PPI). Суддя Конституційного суду Італії, в уряді Карло Адзеліо Чампі (1993—1994) був Міністром закордонних справ (1994), в той час коли Беніаміно Андреатта був головою Народної партії парламентської групи.

Біографія

Народився 4 листопада 1925 року в місті Фано. Закінчив у 1947 році Римський університет за напрямком юриспруденція. Працював викладачем конституційного права в університетах Урбіно з 1960 до 1963 року, Феррари 1962—1963, Турині з 1963 до 1970 року та Римі з 1970 до 1997 року, отримав звання професора у 1962 році. У 1976 і 1984 році був обраний парламентом до Конституційного Суду Республіки Італії. З 21 вересня 1981 по 7 травня 1985 був його головою. У 1994 році був Міністром закордонних справ Італії.

Політичне життя

У шістдесяті роки його діяльність зосереджувалась навколо конституційних та громадянських свобод. Його есе про форму правління для енциклопедії Закону 1970, мабуть найбільш відома та широко цитована на цю тему праця у післявоєнний період.[3] Це була його знаменита формула conventio ad excludendum, для опису неписаного правила післявоєнної Італії заблокованої демократії, у якій зміна уряду була практично неможливою через присутність у політичній системі однієї із найбільш сильної комуністичної партії на заході.

Леопольдо Еліа був обраний парламентом до Конституційного Суду Італії 30 квітня 1976 року, а 7 травня 1976 року він склав присягу. З 21 вересня 1981 року він був головою, а 24 вересня 1984 року переобраний на посаду Голови Конституційного Суду Італії. Після закінчення терміну призначення на посаду судді Конституційного Суду Італії., він починає відігравати все більш помітну роль у політичному житті держави: з 28 квітня 1993 року по 10 травня 1994 року він був міністром реформ Італії (Minister for Reforms) в уряді Карло Адзеліо Чампі, з 19 квітня по 10 травня 1994 рік був також міністром закордонних справ Італії, зайнявши місце Беніаміно Андреатті, який пішов у відставку.

Міністр закордонних справ

Леопольдо Еліа перебував на посаді міністра закордонних справ Італії з 19 квітня 2010 року до 10 травня 2010 року.[4]

Нагороди

  • Кавалер Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (Рим) (2 червня 1975)
  • Великий офіцер ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (27 грудня)
  • Медаль «За внесок у розвиток культури та мистецтва Італії» (9 червня 1976)

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121508749 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б www.accademiadellescienze.it
  3. ↑ Marco Olivetti, «Elia, protagonista mite e tenace», Avvenire, 6 ottobre 2008.
  4. ↑ Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с. [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.]

Посилання