PROFILPELAJAR.COM

Кушніров Арон Давидович
Кушніров Арон Давидович
Арн Кушнірович
Ім'я при народженні	Кушнірович Арон Давидович
Народився	7 січня 1890; Будаївка
Помер	7 вересня 1949 (59 років); Москва; ·злоякісна пухлина
Громадянство	Російська імперія → СРСР
Діяльність	драматург, письменник, перекладач
Мова творів	їдиш
Роки активності	1920—1948
Нагороди
	Медаль «За бойові заслуги»
	Кушніров Арон Давидович у Вікісховищі

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кушніров.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кушнірович.

Аро́н Дави́дович Ку́шніров^[1] (Арн Кушнірович) (* 7 січня 1890, Боярка, Київська губернія — † 7 вересня 1949, Москва) — єврейський драматург, поет, прозаїк та перекладач радянських часів. Нагороджений орденом Червоної Зірки (жовтень 1944) та медалями.

Життєпис

Походить з родини службовців. 1910 року у нього народився син (загине в часі нацистсько-радянської війни).

Учасник Першої світової війни з 1914 року — солдат, нагороджений георгіївськими хрестами та медалями. В 1917 році стає повним Георгіївським кавалером.

1918 року добровольцем вступив в РСЧА.

1922 року переїздить до Москви, де входить до складу журналу «Štrom».

У 1925 році пориває з естетським журналом «Štrom», який в тій порі об'єднував майже всю єврейську радянську літературу. Того ж року засновує єврейську секцію МАПП.

Протягом 1926—1927 років разом з М. Літваковим очолював літературну групу «Юнгвалд».

В 1928 році брав активну участь у роботі мінського журналу «Штерн».

Був редактором видання «Совєтіш».

Брав участь в Іспанській громадянській війні.

З 4 липня 1941 року воював на нацистсько-радянській війні, політрук в складі Західного фронту.

В жовтні 1941 — жовтні 1942 років — у редакції 19-ї стрілецької дивізії, по тому — в червоноармійській газеті 5-ї армії.

1942 року фронтового політрука приймають до лав ВКП(б).

В часі війни був редактором видання «Ейнікайт».

Контужений, з січня 1944 визнаний умовно-придатним до стройової служби.

Літом 1944 року введений до складу Єврейського антифашистського комітету — разом з Брегманом, І. Юзефовичем, Львом Шейніним, Шпігельгласом, Г. Жицом.

1945 року демобілізувався — капітан-політрук.

Протягом 1947—1948 років працював редактором видання «Геймланд».

Літературна діяльність

Свої твори писав на їдиш. Серед випущених друком його творів:

перший твір — «Знов прийшов день небезпек» — в виданні «Боротьба проти польської шляхти», 1920,
збірники революційно-публіцистичних віршів — «Вент» («Стіни») — 1921,
лірична поема «Азкоре» («Поминальна») — 1922,
оповідання «Діти єдиного народу» в збірнику «Жовтень» — про дітей-сиріт часів Громадянської війни, 1925,
цикл віршів «Поїзд» — заклик до «завоювання незавойованих 5/6 світу», 1926,
збірка «Шумування», 1927,
«Бройз» («Бродіння») — 1929,
віршована драма «Гірш Лекерт» — 1929, в 1930 році перекладена на російську мову Едуардом Багрицьким,
в бібліотеці «Вогника» — у збірці з творами Д. Гофштейна, П. Маркіша, І. Фефера, І. Харіка, О. Шварцмана, 1932,
оповідання «Тверда земля», «Новий трактор», видавництво «Емес», 1939, драматична поема «Австрійська ніч», вірші «Червоноармійці»,
драма «Схід і Захід», 1940,
поетичний збірник «Геклібене верк» («Вибрані твори») — 1947,
«Фотер-командир» («Батько-командир») — 1948.

Перекладав на їдиш, зокрема, «Слово о полку Ігоревім», вірші Лермонтова, Некрасова, «Сперанцу» Б. Пильняка, п'єсу «Овече джерело» Лопе де Веги, твори Вільяма Шекспіра, поему Максима Горького «Дівчина та смерть», твори Тараса Шевченка та Лесі Українки.

В театрах мали успіх його п'єси: