Ігор Михайлович Кулик
Народився	25 травня 1983(1983-05-25) (41 рік) Луцьк, Українська РСР,  СРСР
Країна	Україна
Діяльність	історик
Alma mater	Волинський національний університет імені Лесі Українки
Галузь	історія, доступ до архівів, пошук репресованих
Заклад	Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті

І́гор Миха́йлович Кули́к (нар. 25 травня 1983, м. Луцьк) — український громадський діяч, архівіст. До 2 вересня 2019 року - начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті Українського інституту національної пам'яті^[1].

Закінчив історичний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки за спецальністю "Політологія", завдяки чому був активним учасником Помаранчевого майдану та Євромайдану, маючи великий пласт знань у галузі політології.

Брав активну участь у громадському житті міста.

В 1998-1999 роках був членом Волинської обласної організації "Тризубу", яку очолювали Гробов Руслан Миколайович ("Грім"), 1974 року народження, уродженець с. Милятин Іваничівського району, та Бондарук Лариса Василівна (1976 року народження, уродженка м. Луцьк), також був активним учасником "Пласту", волинським осередком якого на той час керував Сергій Годлевський.

У 2000-2001 роках входив у Волинську обласну організацію "Молодіжний Конгрес українських націоналістів"(МКУН), яку зареєстрував 1999 року та очолював до її розпуску 2001 року майбутній народний депутат Ігор Гузь, який паралельно очолив Луцьку міську організацію КУН.

З 18 квітня 2000 року – член колегії Волинської обласної організації молодіжної ініціативи «Альтернатива», яку очолив Гузь.

У жовтнi 2001 р. разом з політологами Ігорем Гузем та Леонідом Шустом став членом Всеукраїнської громадської організації “Союз Гетьманців-Державників”, створивши її волинський осередок.

2002 року Куликом та Гузем була заснована Волинська обласна організація “Молодіжний націоналістичний конгрес" (МНК), виокремлена з "Молодого КУН", який у листопаді 2001 року розпався через розбіжності між керівниками всеукраїнської бандерівської "молодіжки", частина яких під керівництвом Віктора Рога почала самостійне, окреме від КУН існування, у складі МНК. Ця новоутворена структура стояла на ідеологічних засадах ОУН-Революційної, користувалася підтримкою її лідера Андрія Гайдамахи. Оновлений статут Волинська обласна організація “Молодіжний націоналістичний конгрес" змогла зареєструвати лише 23 липня 2004 року, головою був обраний Ігор Гузь ^[2].

В той же день, 23 липня 2004 року Куликом була очолена та зареєстрована Волинська обласна організація "Студентське Братство Волині", як філія всеукраїнського студентського братства, при цьому автономна ^[3]. Фактично, це була "зонтична структура" МНК.

В умовах Помаранчевої революції, у 2004 р. існувала коаліція помаранчевої молоді "Разом", співголовами якої стали Гузь, Кулик, та голова молодіжної "Свободи" Віктор Грисюк. Також існував Волинський обласний студентський страйковий комітет, який очолював Гузь, а заступниками стали Кулик та Віталій Шпак - тогочасний керівник Луцької станиці "Пласту". Також Кулик став заступником коменданта студентського містечка "Острів Свободи", яким керував Гузь (За даними книги: Бортніков В. І. Помаранчева революція на Волині: історія, факти, документи: монографія. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2005).

У січні 2005 року Кулика було обрано головою Волинської обласної організації «Національний Альянс» (виокремлену з ГО “Молодіжний націоналістичний конгрес") - частини однойменної всеукраїнської організації під керівництвом Ігоря Гузя, яку лише у 2007 р. вдалося офіційно зареєструвати.

Але вже 3 березня 2005 року Кулик, завдяки близькому знайомству з Владиславом Каськівом, зареєстрував та очолив нову підпорядковану Каськіву структуру, нею стала Волинська обласна організація партії "Пора" ^[4].

Крім волинського осередку партії "Пора", у квітні 2005 р. Куликом була заснована та очолена також Волинська обласна організація «Громадянська кампанія ПОРА», керівництво якою згодом передав Павлу Данильчуку, залишившись у правах засновника-бенефіціара.

Волинська обласна організація партії "Пора" 16 вересня 2005 року отримала статус юридичної особи.

Паралельно, у квітні-липні 2005 року Кулик продовжував згадуватися у ЗМІ, як голова Волинської обласної організації громадського руху "Національний альянс". З ним тісно співпрацював Дмитришин Ігор Ярославович, голова Волинської обласної організації ОУН Плавюка (з 2004 р.), та за сумісництвом - голова Волинської обласної організації товариства "Меморіал".

27 квітня 2005 рокув м. Луцьку в приміщенні Навчально-методичного центру профспілок відбулася прес-конференція. На ній голова Волинської обласної організації „Національний Альянс” Ігор Кулик розповів про затримання 5 членів Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Національний Альянс»: Ігоря Гузя (м. Київ), Андрія Бокоча (м. Київ), Олексія Панасюка (м. Луцьк), Олександра Машлая (м. Рівне), Андрія Грималюка (м. Івано-Франківськ) в м. Мінську під час акції «Чорнобильський шлях». Саме Кулик, а також тогочасна заступник голови "Національного альянсу" Аліна Шпак в умовах відсутності Гузя здійснювали керівництво "Національним альянсом", та координували акцію руху з блокування посольства Білорусі у Києві, з вимогами звільнення Гузя та його побратимів. ^[5].

У липні 2005 року Гузь, Кулик та інші керівники "Національного альянсу" своїми акціями протесту добилися призначення нового, більш демократичного прокурора Волинської області Миколи Франтовського.

У 2005-2009 роках працював на посаді начальника відділу у справах молоді та спорту Луцької районної державної адміністрації, у цей період створив благодійний фонд під керівництвом директора Лаврівської загальноосвітньої школи (село Лаврів Луцького району).

Будучи державним чиновником, входив на виборах у Луцьку міську раду 5-го скликання (26 березня 2006 року) у регіональний виборчий блок під назвою "Блок Ігоря Гузя Національний альянс".

Одночасно, на виборах у Верховну Раду 2006 року Кулик був керівником виборчого штабу Блоку Пора-ПРП у Волинській області. Його заступниками були Данильчук Павло Петрович та Лишневець Тетяна Петрівна.

16 квітня 2007 року за участю Кулика, як засновника, була створена та зареєстрована Волинська обласна організація "Центр регіонального розвитку "Співпраця без кордонів", головою обраний Панасюк Олексій Володимирович. Також 16 квітня 2007 року за участю Кулика, як засновника, зареєстрований Волинський обласний спортивно-туристичний клуб “Сокіл”, який очолив Климчук Олександр Володимирович. Панасюк та Климчук разом з Куликом у 2004-2005 роках брав участь у формуванні Волинського обласного осередку МНК, були його членами.

В той же день, 16 квітня 2007 року за участю Кулика, як засновника, була створена та зареєстрована Волинська обласна організація "Національний альянс", знята з обліку 8 липня 2015 року, головою був Ігор Гузь. Фактично, всі три організації були створені та очолені колишніми активістами Волинського обласного осередку МНК, який на початку 2005 року розпався через конфлікт між Ігорем Гузем та Ярославом Іляшем, новим лідером МНК.

Тому 8 квітня 2008 року частина волинських активістів МНК, яка побажала залишатися у складі МНК, а не бути учасниками незалежної волинскьої структури Гузя-Кулика, зареєструвала нову громадську організацію - "Волинський обласний осередок Всеукраїнської молодіжної громадської організації “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”. Головою був обраний член КУН Скиба Олександр Володимирович, заступниками стали Сардак Ірина Вікторівна (1986 року народження, уродженка м. Ківерці), Лошак Віта Віталіївна (1985 року народження, уродженка м. Луцьк, засновник ТзОВ "Право-Гарант"), та наближена до Кулика активістка МНК Прокопчук Оксана Олександрівна (1984 року народження, родом з м. Ратне). Лошак та Прокопчук також зареєстрували у 2005 р. Луцьку міську молодіжну ГО “Фундація регіональних ініціатив”, філію однойменної всеукраїнської молодіжної громадської організації, Лошак стала її головою.

14 лютого 2008 року, на правах співзасновника, зареєстрував Луцький районний благодійний фонд "Надія" під керівництвом Папка Віктора Кононовича, директора Лаврівської загальноосвітньої школи (село Лаврів Луцького району). Заступником голови правління фонду став сам Кулик ^[6].

У 2009-2010 роках Кулик обіймав посаду начальника відділу звернень громадян Департаменту архівного забезпечення Служби безпеки України, допомагаючи людям знайти відомості про репресії щодо них та їхніх родичів.

У 2010-2011 роках офіційно був безробітним.

З липня 2011 року по 2014 р. був згаданий, як громадський діяч з організації доступу до архівних документів радянських спецслужб, працював під керівництвом знайомомої йому по Луцьку активістки МНК Аліни Шпак у штаті Центру досліджень визвольного руху.

Один з координаторів проекту «Доступ до архівів як право на суспільну пам'ять», в рамках якого читав ряд лекцій у школах та вузах у декількох регіонах України, переважно - у західних областях.

Крім того, з кінця 2012 року по 2014 рік був помічником депутата ВР Ігоря Васюника, який з 2012 по 2014 рік був народним депутатом 7-го скликання (округ № 117, м.Львів) від ВО “Батьківщина”.

У 2012 р. разом зі своїми колишніми колегами по Волинському обласному осередку МНК - Аліною Шпак та Вітою Лошак став співавтором довідника «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів», перевиданого 2016 року зі змінами та доповненнями ^[7] (2016, видання друге, доповнене).

У 2013-2014 рр. керував розміщенням майданівців у центрі "Експо-Плаза". Ігор Кулик, як активний учасник Євромайдану, 19 грудня 2013 року переодягнувся в Миколая та роздавав подарунки не лише своїм однодумцям. Він побував на Антимайдані та поспілкувався з силовиками. ^[8].

Як визнав пізніше Вятрович, Кулик тоді фактично виконував розвідувальну роботу серед членів Антимайдану, які не знали, що він представляв Євромайдан. Саме тому Кулика, як вдалого розвідника, було призначено новою владою у 2014 р. на посаду директора архіву СБУ.

З березня 2014 по листопад 2015 років — директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, де значною мірою посприяв відновленню доступу до історичних документів, що ініціював його безпосередній куратор та покровитель Володимир Вятрович. Підтримав реформу доступу до архівів, брав участь в розробці нового законодавства — Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років» ^[9].

29 вересня 2015 року Кулик своїми заявами призвів до "зливу" певної оперативної інформації слідства СБУ, заявивши наступне:

"Архіви СБУ з окупованих територій Криму й Донбасу не були вивезені, розповідає експерт. Частина з них цілком імовірно могла бути знищеною. Окупанти прагнуть не допустити того, щоб українці знали свою правдиву історію, а послуговувалися нав’язаними міфами. Документи з архівів СБУ Донеччини і Луганщини виставляли на продаж в мережі, зокрема, на aukro. Коли ми побачили це і зчинили скандал, то лот просто зняли. Такі випадки складно розслідувати, оскільки територія є непідконтрольною". ^[10].

За деякими даними, до цих зловживань мали стосунок діючі працівники та військові пенсіонери СБУ з Донеччини та Луганщини, евакуйовані в глиб території України, стосовно яких проводило закрите розслідування Управління внутрішньої безпеки СБУ, а своєю "сенсаційною" заявою заявою Кулик зірвав ефективне розслідування цієї справи.

Невдовзі після таких заяв Кулик був звільнений з СБУ. З грудня 2015 року — начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті Українського інституту національної пам'яті.

6 квітня 2017 року Український інститут національної пам’яті оголосив конкурс на посаду керівника Галузевого державного архіву Інституту. Цю посаду з того часу займав Кулик. До 2 вересня 2019 року паралельно займав також посаду начальника Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті.

У 2018 р. виступив за розсекречення агентурних справ КДБ. При цьому зазначив наступне:

"Це позбавляє можливості маніпулювати думкою як окремої людини, так і суспільства. Та й для колишніх агентів оприлюднення інформації було б своєрідним очищенням. Думаю, людей, які співпрацювали з КГБ, це мучило протягом багатьох років" - пояснює Ігор Кулик. ^[11].

Не отримуючи сприяння з боку Вятровича, який Зеленським був знятий з посади директора Українського інституту національної пам'яті, Кулик досить скоро по усуненню Вятровича залишив свою посаду, тому що не мав вченого ступеня.

Наступною начальницею Управління інституційного забезпечення політики національної пам'яті з 2 вересня 2019 року в джерелах згадана Іванченко Наталія Петрівна, кандидат філологічних наук з 2005 року, перед тим протягом року - начальниця музейного сектору (у 2018-2019), яка фактично посприяла зміщенню Кулика з цієї посади. ^[12].

При цьому заступником начальника управління – начальником відділу залишився Подобєд Павло Костянтинович 25.09.1987 р.н., уродженець м.Херсон,засновник та координатор роботи благодійної ініціативи "Героїка".

Станом на жовтень 2019 року, Кулик був згаданий як директор Архіву національної пам’яті. ^[13].

Дружина Ігоря Кулика - Тетяна Гордійчук.

Захоплюється грою в шахи, читанням сучасної української літератури.^{[джерело?]}

• Призначено нового керівника Архіву СБУ
• Ігор Кулик: «Найважливіше — зацікавити людей правдою»