PROFILPELAJAR.COM

Ксав'є Даркос
Ксав'є Даркос
Народився	14 липня 1947 (77 років); Лімож
Країна	Франція
Діяльність	член парламенту, вчитель, Inspector general of the Éducation nationale, політик, викладач університету
Alma mater	Університет Бордо III, Cité scolaire Bertran-de-Bornd і University of Reimsd
Науковий ступінь	доктор[d] (1995) і доктор[d] (1981)
Науковий керівник	Jean-Pierre Néraudaud і Lucienne Deschampsd
Вчителі	Jean-Pierre Néraudaud
Знання мов	французька
Заклад	Університет Париж IV
Членство	Французька академія і Академія моральних і політичних наук
Посада	mayor of Périgueuxd, депутат регіональної радиd, Senator of the French Fifth Republicd, президент, декан, президент, Perpetual Secretary of the Academy of Moral and Political Sciencesd, Minister of National Educationd, Minister of National Educationd, канцлер, mayor of Périgueuxd і seat 40 of the Académie françaised
Партія	Союз за Народний Рух і Об'єднання на підтримку республіки
У шлюбі з	Laure Darcosd
Нагороди	Medal of Cultured (3 лютого 2020) Prix Essai France Télévisionsd (1998)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Ксав'є Даркос (14 липня 1947(1947-07-14), Лімож) — французький латиніст, державний службовець, історик, дипломат та політик. Член Французької академії з 2013 року.

Біографія

Народився 14 липня 1947 року в Ліможі. Агреже з класичної літератури, доктор гуманітарних наук, професор, а з 1992 року — генеральний інспектор національної освіти. Член Союзу за народний рух, з 1989 по 1997 рік — помічник мера Періге, у 1997—2002 роках — мер Періге, потім до 2005 — перший помічник мера, а в 2005—2008 роках — знову мер^[14] .

У 1968 році почав викладацьку кар'єру в Періге, продовжив її з 1982 по 1987 рік в ліцеї Мішеля Монтеня в Бордо^[fr] , потім до 1992 року працював у паризькому ліцеї Людовіка Великого.

З 27 вересня 1998 по 7 червня 2002 — сенатор Франції від департаменту Дордонь^[15] .

У 2002—2004 роках обіймав посаду міністра-делегата шкільної освіти у першому та другому урядах Раффарена.

У 2004—2005 роках — міністр-делегат міжнародного співробітництва, розвитку та франкофонії в третьому кабінеті Раффарена.

У 2007—2009 роках був міністром національної освіти у першому та другому урядах Франсуа Фійона.

23 червня 2009 року в ході кадрових перестановок у другому кабінеті Фійона переміщений у крісло міністра праці^[16] .

23 березня 2010 року вийшов з уряду після важкої поразки на регіональних виборах в Аквітані (очолюваний ним список отримав підтримку 28,01 % виборців, а перемогу отримав блок чинного голови регіональної ради соціаліста Алена Руссе з результатом 56,34 %)^[17] .

10 червня 2010 року очолив Французький інститут із завданням просування французької культури за кордоном^[18] .

13 червня 2013 року обраний до Французької академії, дезайняв крісло, що залишалося вакантним після смерті П'єра-Жана Ремі^[fr]^[19] .

12 грудня 2017 року обраний канцлером Інституту Франції^[20], а 1 січня 2018 року обійняв цю посаду.

Основні праці

Candide, Hachette, 1989
Zadig, Hachette, 1990
Phèdre, Hachette, 1991
Visiter Périgueux, Sud-Ouest, 2000
L'Orgue de l'église de la Cité, Périgueux, Éditions Fanlac, 1989
Histoire de la littérature française, Hachette, 1992 (nombreuses rééd., 20e en 2011)
Prosper Mérimée, Flammarion, 1998 (Премія Французького телебачення^[fr] 1998), ISBN 978-2-0806-7276-6
L'Art d'apprendre à ignorer, Plon, 2000, ISBN 2-259-19349-8
Mérimée, amateur et prophète, Connaissance des Arts, 2003
Lettre à tous ceux qui aiment l'école, avec L. Ferry et C. Haigneré, editions Odile Jacob, 2003
Mérimée, La Table ronde, 2004, ISBN 2710326663
Deux voix pour une école, avec Philippe Meirieu, Desclée de Brouwer, 2003 ; rééd. 2007, ISBN 9-782220-053707
L'École de Jules Ferry (1880—1905), Hachette, 2005 (Премія Луї Повелса^[fr] 2006), ISBN 9-782012-357204
Peut-on faire confiance aux historiens ?, en coll., PUF, 2006
L'État et les Églises, editions Odile Jacob, 2006, ISBN 2-7381-1817-8
Tacite: ses vérités sont les nôtres, Plon, 2007, ISBN 978-2-259-20261-9
Bruno Neveu (1936—2004), Institut de France, 2007
La escuela republicana en Francia, Prensas universitarias de Zaragoza, 2008, ISBN 978-84-92521-38-8
René Haby par lui-meme, en coll., INRP, 2009,, ISBN 2-7342-1100-9
L'école forme-t-elle encore des citoyens ?, avec Aurélie Filippetti, Forum Libération de Grenoble, sur CD audio chez Frémeaux & Associés, 2008
Peut-on améliorer l'école sans dépenser plus ?, avec Vincent Peillon, Magnard, 2009, ISBN 978-2210747852
Ovide et la mort, Presses universitaires de France, Coll. " Hors collection «, 2009, ISBN 978-2-13-057818-5
Une anthologie historique de la poésie française, Presses universitaires de France, coll. „Hors collection“, 2010, ISBN 978-2-13-058506-0
Dictionnaire amoureux de la Rome antique, Plon, 2011, ISBN 978-2-2592-1245-8
La Poésie française, Eyrolles, coll. » Mes passions ", 2012, ISBN 978-2-212-55533-2
Histoire de la littérature française, Hachette, 2013, ISBN 978-2-01-160932-8
Oscar a toujours raison, Plon, 2013, ISBN 978-2-259-21069-0
Auguste et son siècle, Artlys, 2014,, ISBN 978-2-85495-578-1
Jean-Pierre Angrémy, dit Pierre-Jean Remy, Institut de France, 2015
Dictionnaire amoureux de l'École, Plon, 2016,, ISBN 978-2-259-227599
Virgile, notre vigie, Fayard, 2017,, ISBN 978-2-213-70457-9
Dictionnaire amoureux de la Rome antique, nouvelle version, en format poche, Perrin, coll. Tempus, 2018, ISBN 978-2-262-07696-2
Histoire de la littérature française, nouvelle édition complétée, actualisée et remise à jour, Hachette, 2019,, ISBN 9-782017-082637
Ovide. Désirer, renaître, survivre , Fayard, 2020,, ISBN 9-782213-712987