Крем'янець
49°09′58″ пн. ш. 37°16′41″ сх. д. / 49.16611° пн. ш. 37.27806° сх. д. / 49.16611; 37.27806
Країна	Україна
Регіон	Харківська область[1]
Система	Донецький кряж
Тип	гора і пагорб[1]
Висота	177,4 м
Площа	176 га
Маршрут	із міста Ізюм
Крем'янець Крем'янець (Україна)
Кременець у Вікісховищі

Крем'яне́ць  або Кремене́ць — гора, комплексна пам'ятка природи в місті Ізюмі, що в Харківській області. Розташована у південній частині міста, на правому березі річки Сіверський Донець.

Висота гори згідно топографічних мап Генштабу становить 177,4 м над рівнем моря, а поширена в інтернеті цифра 218 - завищена. Складається з крейдяних відкладів, шарів білої крейди, крейдяних пісків, піщаників, піщаниково-глинистих юрських відкладів^[2]. Час утворення яких приходився на верхньоюрський та крейдовий періоди. Поширені карстові лійки. Поверхня вкрита розрідженою степовою рослинністю (типчак, ковила, ефедра тощо); частково заліснена.

На горі розташована експозиція кам'яних баб, зібраних на території Ізюмщини, а також монумент на честь загиблих у Другій світовій війні. На вершині гори споруджено телевежу.

У районі гори Кременець, де за часів Київської Русі, як припускають, проходив кордон держави, зупинявся князь Ігор Святославич. Ця подія, як припускають, зображена в епізоді літопису «Слово о полку Ігоревім». Татари називали гору «Узун-Курган» («Довга Гора»), звідси, імовірно, отримав назву Ізюмський шлях, яким татари здійснювали набіги на довколишні землі.

Гора Кременець помилково вважається найвищою точкою Харківської області, про це зазначається в багатьох джерелах. При цьому найвища точка області розташована в Золочівському районі - на північний захід від села Лютівка. Це водороздільна ділянка, частина Середньоруської височини максимальна точка якої в межах Харківщини досягає 236,5 метрів^[3].

Крем'янець фігурує у десятках історичних джерел, у тому числі мемуарних, книжкових, довідкових^[4][5], публіцистичних, особливо у місцевих періодичних виданнях (газети «Соціалістичне життя», «Радянське життя», «Обрії Ізюмщини», у публікаціях краєзнавців), картографічних, документальних серед архівних фондів України та закордону. Як припускав краєзнавець М. Сібільов^[6], місцевість довкола гори Кременець та сучасного Ізюма згадується в Книзі великому Кресленню^[7]. Кременець згадується в Атласі Слобідсько-Української губернії^[8], відображений у Планах Генерального межування, топографічних картах Шуберта, планах м. Ізюм 1740, 1742, 1782, 1786, 1909 років^[9]. Історичні фотознімки Кременця починаючи з 1900-х років зберігаються у фондах Ізюмського краєзнавчого музею, Харківського історичного музею, приватних колекціях, частково були опубліковані^[10]. Авторами фотознімків Кременця першої половини ХХ століття є фотографи О. Мішон, А. Мухін, Г. Денисенко. Відомі матеріали аерофотозйомки та кінозйомки гори у 1943 році. Плани фортифікацій XVII—XVIII століть, розташованих на Кременці частково опубліковані^[11]. У живопису Кременець зображений на полотні О. Кокеля^[12]

Відповідно до припущень краєзнавця В. Маркіна^[13], Кременець вперше в історіографії згадується у Слові о полку Ігоровім під назвою «шеломян»^[14]. Існуюча нині назва гори походить, імовірно, від тюркського ороніма «Узун-Курган», «Узюм-Корган» («Довга Гора») і, як припускають^[15], топоніма «кермен» (татарська фортеця, імовірно, розташована на вершині гори), що трансформувалися в «Ізюм-Курган» і «Крем'янець»^[16]. Спочатку назва «Крем'янець» застосовувалася не до всієї гори, а лише до верхньої її частини з фортецею («Великий крем'янський город»). У літературі зустрічається в двох варіантах: «Крем'янець» (фіксується в історичних документах XVII століття) і «Кременець» і (іноді також «Кременець-Гора»). Примітно, що місцевим населенням використовується переважно перша назва з наголосом на другий склад, в той час як друга є, імовірно, русифікованим варіантом і притаманна радше довідковим виданням.

У геологічній літературі Кременець вперше зустрічається 1843 року у матеріалах комісії з влаштування шосе^[17]. 1845 року Кременець детально досліджений Р. Мерчісоном, який склав перший геологічний розріз гори^[18]. Пізніше досліджувалася Борисяком, Гуровим^[19], Налівкіним^[20], Федоровським^[2], Турлеєм^[21], Одарченком, Космачовим^[22]. Західна сторона гори демонструє шари цінних з науково-геологічної точки зору юрських і крейдових відкладень (ярусів), а саме: крейди, зеленуватої глини, мергелю, фосфоритів, піщаників, вапняків^[23],^[21], розглядається як наочний посібник у геологічній практиці. На Кременці наприкінці ХІХ століття учнем реального училища було знайдено рештки плезіозавра^[24].

У добу Середньовіччя Кременець слугував орієнтиром для руху степовими шляхами, вказував на Ізюмський перелаз, переправу. Біля підніжжя Кременця здійснювалися переправи військ Мономаха (1111 рік) та Ігоря (1185 рік)^[6]. У XIV—XVI століттях Кременець знаходився на «татарській» стороні Сіверського Дінця, слугував спостережним пунктом, і, як припускають, можливо, — поштовим постом^[25], дороговказом на татарських сакмах. Під час прокладання водогону в 1920-х років на вершині Кременця був знайдений полірований гранітний камінь із написом: «Повелів зробити це Алі ад Дін син Джемаль ад Діна, сина Алі Таразі, в день 2 шавваля з місяців 734 року»^[26], (переклад В. Бартольда), камінь був втрачений, як припускають, 1943 року, під час окупації Ізюма. На думку деяких фахівців цей камінь є свідченням використання Кременця у політиці Узбек-хана^[25]

Деякими дослідниками Кременець вважався місцем стародавньої татарської осілості^[27].

У період раннього Нового часу, з середини XVI століття місцевість на лівому березі Сіверського Дінця у підніжжя Кременця колонізувалася Московською державою (влаштовано царський «Звіринець» на лівому березі) і Військом Запорозьким, можливо, і представниками уходницької спільноти з числа української людності Гетьманщини, що гуртувалися довкола Ізюмського юрту^[28]. У 1620-ті — 1670-ті роки неподалік Кременця простежуються постійні місця проживання людей — Ізюмський юрт, Ізюмський окоп, Ізюм («городок» Я. Чернігівця)^[28]. У 1681 році на правому березі, безпосередньо на Кременці, полковник Г. Донець-Захаржевський за наказом генерала Г. Косагова збудував нову ізюмську фортецю «Город большой» у вигляді п'ятикутника, нижче старого «Кремянського города»^[29]. Останній стає частиною великої фортеці і отримує назву «Кремянський сторожовий городок», «замок»^[30]. Замок на вершині гори мав форму чотирикутника, з периметром стін 468 м, частоколом і ровом. 1690 року зі сторони Кременця здійснений напад татар на місто, нападники використали замок на Кременці у якості схованки^[27]. Фортеця на Кременці являла собою добре укріплений пункт, захищений течією Сіверського Дінця із заходу і півночі та озером Кривим зі сходу. Поступово нижня і верхня частина ізюмської фортеці розділилися. У XVIII столітті фортифікаційні споруди розташовані на Кременці використовувалися під час підготовки до російсько-турецьких та інших війн^[31]. На початку ХІХ століття укріплення на вершині Кременця прийшли у занепад, в той час як нижня частина (у м. Ізюм) зберігалася, однак, вже в середині ХІХ століття була зайнята міською забудовою (вали зриті і засипані у рви). Контури нижньої частини ізюмської фортеці частково зберігаються до наших днів^[32]. Контури «замку» на вершині Кременця і сам «замок» були втрачені під час будівництва меморіалу у першій половині 1980-х років. Залишки ровів «великого городу» 1680-х років зі східної сторони Кременця охороняються як частина пам'ятки археології.

У ХІХ — першій половині ХХ століть Кременець потрапляє у сферу активного економічного і промислового використання. Через гору прокладаються важливі торговельні («торська дорога») та військові шляхи. Надалі проводилися геологічні дослідження гори. 1845 року на вершині Кременця в районі колишнього «замку» купцем О. Павленковим було збудовано печі для випалювання вапна, яке активно використовували у складі вапняного розчину на будівельних роботах в м. Ізюм^[33]. Печі діяли до середини ХХ століття, їх залишки спостерігаються дотепер. Також на Кременці зводилися кузні, вітряки. Простір між колишньою нижньою фортецею і замком на Кременці став міським вигоном, слугував для випасу худоби^[34]. 1837 року на вершині Кременця було встановлено тесаний дерев'яний хрест на честь спасіння міста Ізюм від епідемії^[35]. Як припускають краєзнавці, жертв морового повітря ховали за Кременцем (точне місце поховання не встановлене). У 1820-ті роки на північно-східному схилі Кременця було розміщене міське кладовище, на яке перенесено дерев'яну Покровську церкву з дзвіницею (на кладовищі поховані городничий Ган, а також десятки відомих ізюмчан, до 1980-х років зберігалися склепи)^[36]. З середини XIX століття розпочинається забудова гори житловими будівлями. На південь по західній стороні від цитаделі уздовж Кременця будується район Ізюма під назвою Плахотівка, з вулицею Кременецький квартал. По східній стороні будується район Подворки (Підгорки), які закінчуються Шовковичним садом^[37].

Вершина гори ставала популярним місцем прогулянок місцевих жителів. 1904 року було розпочато прокладання дороги по західній стороні гори^[38]. Під час подій 1905—1907 років вершина Кременця стає місцем, де, як зазначають краєзнавці, відбувалися страти в'язнів ізюмського тюремного замку^[39].

У 1914 році на Кременці було збудовано верхній басейн ізюмського водогону. Під час будівельних робіт було знайдено археологічні артефакти, глиняні люльки для паління, гарматні ядра. На східному підніжжі Кременця діяли дрібні підприємства з виробництва цегли, обробки продуктів тваринництва, винокурні Веприцького. 1916 року біля підніжжя гори було закладено Ізюмський оптичний завод^[40]. У 1918 році фірмою «Енгель» було здійснено спробу провести геологічні дослідження на Кременці. З південної сторони гори (зі сторони села Кам'янка) діяв артилерійський склеп Головного артилерійського управління УНР^[41]. З'являються перші згадки про наявність на Кременці підземних ходів, підземель, льохів, під ногами на схилі «гудить земля»^[42]. 1920 року на вершині гори знаходився вартовий пост^[43]. Під час подій Української революції 1917—1921 років Кременець стає ареною червоного та білого терору. Так, деякі автори вказують, що 21 грудня 1919 року білогвардійцями у яру на вершині гори були страчені в'язні Ізюмського тюремного замку^[44]. У 1927 році на місці страти у пам'ять про загиблих було встановлено обеліск заввишки 11 м.

З середині 1920-х років трестом «Хемвугілля» на Кременці велися активні розробки фосфоритів, створено кар'єр з видобутку крейди, проводилися розвідки бурого вугілля, розроблювався проект прокладення до гори залізничної лінії^[45].

У роки Другої світової війни Кременець відігравав роль спостережного пункту, панівної висоти. На вершині гори знаходилися тимчасові спостережні, кулеметні, зенітні і мінометні позиції^[46]. В жовтні 1941 року окупанти зайняли південну сторону Кременця. Проводилося мінування підступів до гори, будувалися інженерні споруди^[47]. У травні 1942 року в результаті провалу Харківської операції Кременець був зайнятий окупантами. Навесні 1943 року на схилах Кременця відбулися танкові бої з використанням авіації та реактивної артилерії^[48]. На вершині займав оборону 12 стрілецький полк, 57 гвардійська стрілецька дивізія, 170, 174 гвардійські стрілецькі полки. Кременець був звільнений в результаті наступальної операції у травні-червні 1943 року^[49]. У боях за звільнення гори було застосовано підрозділи 44 гвардійської стрілецької дивізії.

У другій половині ХХ століття господарське засвоєння гори продовжилося. Надалі формувалося меморіальне, туристичне і природоохоронне значення гори, продовжилася її забудова житловими, промисловими та інфраструктурними об'єктами. Протягом 1946—1948 років через вершину Кременця із застосуванням праці німецьких військовополонених будувалася штучна ущелина якою було прокладено автомобільну дорогу (Автошлях М 03)^[48]. 1949 року в м. Ізюм засноване літературне об'єднання «Крем'янець», діяв готель з такою ж назвою у приміщенні колишнього Народного дому (з 1967 року готель «Кремянець» розміщено на вулиці Покровській у новій будівлі). У 1950-ті роки на вершині гори здійснювалося висипання відходів виробництва Ізюмського заводу оптичного скла. На південному схилі Кременця продовжував роботу вапняний кар'єр^[50], працював заклад тюремного типу. У травні 1958 року було розпочато традицію смолоскипної ходи на вершину Кременця у пам'ять про загиблих воїнів^[51]. У 1959 році — встановлено металеву щоглу телевізійного ретранслятора ТРСА-100 заввишки 107 м^[52]. У 1960-ті роки розпочато зведення військових меморіалів на Кременці («Скорботна мати»)^[53]. На вершині гори встановлено обеліск на могилі невідомого солдата, розміщено пам'ятні знаки на в'їздах до Кременця^[54]. У 1964 році — за ініціативою лісознавця В. Добрушина, під науковим керівництвом кандидата сільськогосподарських наук П. Журової, на південній стороні Кременця засновано дендропарк, у якому висаджено 300 видів дерев і чагарників із різних кліматичних зон, 13 видів ялини, 11 сосни (у тому числі такі, які можуть сягати висоти 80-100 м.), 10 берези, 18 клена, 7 липи, 800 кущів з 60 видів троянд, бундук, кам'яне і пробкове дерево^[55]. У 1969 році — на вершині гори зводиться нова телевежа ХОРТПЦ заввишки 190 м, розпочинається упевнена ретрансляція кольорового телесигналу на відстань 160 км^[56]. У 1960-ті — 1970 ті роки проводиться висадження дерев на північному і західному схилах гори. У 1977 році відкрито конкурс на проект меморіального комплексу на Кременці. Переможцем конкурсу став проект під назвою «Висота Крем'янець» (Ю. Градов, Л. Левін, автори меморіалу Хатинь)^[57]. У 1978 році було розпочато будівництво меморіалу (конструктор В. Сусько). У конструкціях меморіалу було використано граніт з різних регіонів України, понад 2 т. міді, представлені зразки техніки та озброєння, що брали участь у боях. Виконання робіт було покладене на «Ізюмбуд» та ряд інших організацій^[58]. Будівництво завершене у вересні 1988 року. Монумент вінчає вічний вогонь і скульптурна група «Атака», встановлена на залізобетонних конструкціях центральної стели 26,5 м заввишки. На початку 1990-х років на вершині гори було встановлено кам'яні скульптури половецького часу. На початку ХХІ століття посилилося туристичне значення гори. На її території було розміщено об'єкти туристичної інфраструктури, готелі. На горі проводяться змагання авіамоделістів^[59]. У 2008 році на вершині Кременця було встановлено пам'ятник жертвам Голодомору у вигляді скульптури Богородиці з хрестом (автор скульптури — І. Ковальов). У 2012—2013 роках на горі проводилися роботи по боротьбі із зсувними процесами^[60].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кременець

• Бондаренко С. Ізюмщина: краєзнавчий нарис від давнини до сучасності (до 95-ї річниці заснування Ізюмського району). — Слов'янськ, 2018. — 188 с.
• [Город Изюм окружен с южной стороны горою, которая называется Кремянец] // Топографическое описание Харьковского наместничества с историческим предуведомлением о бывших в сей стране в древних времен переменах. — М., 1788. — С. 93.
• [Часть Изюма поселена при подошве горы Кременец, а другая простирается по горе] // Атлас Слободско-Украинской губернии, сочиненный по разделении оной вновь на десять уездов [с планами и описанием губернского города Харькова, уездных городов Валок, Богодухова, Ахтырки, Лебедина, Сум, Змиева, Изюма, Купянска и Волчанска]. М:200 саж. в дм [64х48] (РО, ф. 550, F.IV, д. 265). — 1802.
• [Ізюм-Курган (Кремянец) згадується у описі Ізюмського шляху] / Книга большому чертежу или древняя карта Российского государства, поновленная в розряде и списанная в книгу 1627 г. Изд. 2–е. — СПб. : Тип. Императ. акад. наук, 1838. — С. 18.
• [О месторождениях горных пород в Харьковской и Полтавской губерниях, пригодных для построения предполагаемого шоссе от Кременчуга до границ Курской губернии] // Горный журнал. — 1843. — Кн. 5.
• [Правий берег Дінця в Ізюмі демонструє цікаві секції юрських відкладень. Розміщено схеми відкладень на горі Крем'янець] / Murchison R. The geology of Russia in Europe and the Ural mountains. Vol. 1. — Paris, 1845. — P 250—252.
• [Около Изюма находится самая главная возвышенность губернии, гора Кремянец. Гора восходит до 800 футов, составляя отдельную голую скалистую возвышенность. Гора эта находится на почтовой дороге, идущей из России в Таганрог. Всход на гору с северной стороны особенно крут, и для артиллерии не только утомителен, но даже опасен, в особенности зимой. Каменистая почва горы во всякое время года сохраняет дорогу в сухости. На противоположной, южной стороне, хотя покатость и положе, но почва более глинистая, изрытая оврагами, и весной затруднительна не только для прохода артиллерии, но и для кавалерии. Длина горы до 7 верст и на этом пространстве нет никакого населения. Город Изюм построен у самой подошвы северной ее покатости, а у подошвы с ее южной стороны находится слобода Каменка. В древнее время постоянно было укрепление на самой вершине горы, что и доселе доказывается остатками городища. Укрепление это, вероятно, имело цель наблюдательного поста. Неудобство для помещения какого-либо другого укрепления состоит в том, что нет воды, и сверх того, летом и зимою позиция эта может быть обойдена низовою дорогою] // Военно-статистическое обозрение Российской империи. Т. 12. Харьковская губ. — СПб.: Тип. Генштаба. — 1850. — С. 10.
• [Изюм-Курган, гора, известная под наименованием Изюмского кургана, на котором располагался Изюмский Окоп в 1651 г.] / Гербель Н. Изюмский слободской казачий полк. — СПб., 1852. — С. 17.
• [На горе, возвышающейся над нынешним Изюмом, есть Кременец, след бывшего здесь татарского укрепленного хутора, сделанного для защиты на случай нападения русских. Харьковский полковник Григорий Донец устроил крепость Изюмскую уже на правой стороне Донца, ниже татарского Кременца, — там, где ныне расположен Изюм. Полковник Константин Григорьевич Донец писал к генералу Косагову: "в нынешнем 198 (1690) году мая 5, в 3 часа дня, только вышли из службы Божьей, идучи из церкви в дома не дошли есмо, — скрывшись тайным обычаем Татары, коней с 200 и больше, от Каменки с Крымской стороны под город Изюм пришли, едны одним боком, повыше острожной городовой стены, аж до самой фортки, которая у меньшего городку, где я сам живу, и сделана к реке Донцу для воды, а другие наниз города поза городовою стеною до наугольной проезжей Московской башни не много что до кузниц не добеглы, и по конец внутри перекопанного вала у великий Кремянский город убеглы, моих 6 лошадей добрых и людских занялы. И у Кремянскую большую проезжую башню через сторожевой город Кремянский назад пошлы. И мы с старшиною и сотниками и козаками, которые на Изюм прибували полку моего из городов, за теми неприятелями пошли и выбили из города, и у Кремянца с ними учинили бой. И они, видячи нас, пошли из Кремянца, а мы за ними пошли, тож конные и пешие, за Кремянец до крайнего вала, до самого полудня] // Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3–х т. Т. 1 / Филарет (Д. Г. Гумилевский). — Х., 1858.
• [План м. Ізюм 1786 г. з позначенням гори Кременець] Полное собрание законов Российской империи. Книга чертежей и рисунков. — СПб., 1859. — С. 374.
• [Згадується Ізюмський курган (Ізюм-Корган). 3 мая 1690 г. татары напали на город и скрылись в Кремянском сторожевом городке] // Городские поселения в Российской империи. Т. 5. — 1864. — С. 357.
• [Высшая точка изюмского уезда — гора Кременец (800 ф. над ур. м.), около г. Изюма, образует отдельную, голую, скалистую возвышенность и упирается крутым склоном своим в берег Донца] // Географическо-статистический словарь Российской империи. Т. 2. — СПб., 1865. — С. 314.
• [Город Изюм основан на месте татарского городища «Гузун»] // Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 г. — СПб., 1869. — С. 37.
• [Изучаемый обрыв находится с правой стороны Кременца. Перед нашими глазами открывается крутой обрыв горы Кременец, возвышающейся по барометрическим измерениям проф. Борисяка, на 371,5 фут. (113,2 м.) над уровнем реки. В нем меловые толщи непосредственно налегают на юрские образования. Глазу представляется следующая перемежаемость пластов сверху вниз: 1) белый пишущий мел; 2) зеленоватая песчаная глина; 3) ноздреватый песчаник зеленоватого цвета; 4) серо-зеленая песчаная глина; 5) пласты мергелистого известняка; 6) мелкозернистый известняк; 7) рухляковый известняк; 8) плотный и весьма твердый известняк; 9) раковистый конгломерат; 10) пласт оолитового известняка; 11) светло-серый плотный известняк. Изюмский разрез оказывается важным еще и в том отношении, что здесь прекрасно можно наблюдать стратиграфические отношения между юрской и меловой формациями] / Гуров А. Геологические исследования в южной части Харьковской губернии и прилежащих местностях. — Х., 1869. — С. 160.
• [Над городом возвышается гора Кременец, высота которой от уровня моря 102,5 саж.] // Селиванов А. А. Очерки Изюма // Харьковские губернские ведомости. — 1882. — № 135-137.
• [Назва урочища Узюм-Курган була твірною лише для одного із відгалужень Муравського шляху, або сакми. «Изюмскою дорогою до Донца до перевозу до Изюм кургана»] / Роспись польским дорогам (Времен Федора Ивановича) / Багалей Д. И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. — М. : Универ. тип., 1887. — 614 с. — С. 31.
• [Згадується гора Крем’янець і особливості жителів Плахотівки, що розташовується на підніжжі гори] / Запорин С. Ф. Город Изюм. Географический очерк : [Рукопись] // Изюмский краеведческий музей имени М. В. Сибилева. - Изюм, 1894.
• Последние исследования В. Наливкина в Изюмском уезде // Изв. Геол. ком. — 1900. — Т. 19.
• [Близ Изюма гора Кременец (800) образует отдельную голую скалистую возвышенность, упирающуюся крутым склоном в берег Донца. Город расположен у подножия высокой горы Кременной, совершенно заслоняющей его с юга. Гора представляет собой классические разрезы меловой и юрской системы. Местами гора круто обрывается в долину р. Донца, составляя, таким образом, вторые его берега. В отчетливых обнажениях здесь перемежаются различные породы (известняки, песчаники и глины) меловой системы. На горе Кременнеой (Кремянце), по преданию, было татарское укрепление, следы которого показывают и в настоящее время. По уничтожении этого укрепления, Изюм назывался в некоторых документах «Изюмской сакмой», «Изюмской стражей», следовательно, здесь можно предположить существование здесь в то время поселения] // Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Т. 7. Малороссия. — СПб., 1903. — С. 2, 283.
• Дело об исправлении объезда горы Кремянца в г. Изюме [1904 г., частично проложена дорога по западному склону горы, дорога прошла через вал и ров крепости глубиной 1 саж.] // ДАХО. — Ф. 82. — Оп. 1. — Ед. хр. 23.
• Наливкин В. Геологические исследования, произведенные в центральной части Изюмского уезда Харьковской губ. в 1897. // Изв. Геол.ком. — 1908. — Т. 17.
• [Позначено міський вигін на горі Крем'янець] План Изюма 1909 г. // ДАХО. — Ф. 25. — Оп. 38. — Ед. хр. 323а.
• [Геологічний розріз гори Крем'янець] / Федоровский А. С. Геологический очерк Харьковской губернии. — Харьков, 1918. — С. 26.
• [Изюмская городская управа принимает решение отказать фирме братьев Энгель в разрешении производства изысканий на горе Кремянец. 1918 г.] // ДАХО. — Ф. 83. — Оп. 1. — Од. зб. 16.
• [У Изюма гора Кременец достигает даже 114 саж. (243 м.) над морем. На горе можно наблюдать толщу известняков. На горе были найдены кости Плезиозавра. Вся гора Кременец близ Изюма опоясана пластом фосфорита. На горе также есть месторождения песчаников] // Федоровский А. С. Географический очерк Харьковской губернии / Природа и население Слободской Украины. Харьковская губерния. — Х., 1918. — С. 5-36.
• [Фосфоритні розробки тресту «Хемвугілля» на Крем'янці] // Озюмська округа. — Харків, 1926. — С. 21.
• [Кам'яну плиту з арабським написом знайдено на горі Кремінці, що підноситься над самим містом] / Минуле Ізюма // Всесвіт. — 1927. — № 21. — С. 12.
• [Карательный отряд белых расправляется на Кремянце, расстреливая дезертиров. 94 человека политических заключенных были связаны по рукам и выведены на Кремянец, где зверски казнены — поколоты штыками над большим оврагом. Многие видели, как на их глазах людей расстреливали и рубили на Кремянце, как порубленные, окровавленные люди бегали, не зная куда деться. Начался бой за Кремянцем. 21.12.1919 г.] // Воробьев А. Г. Десять лет борьбы и социалистического строительства на Изюмщине (1917—1927). — Изюм: Окрпофком, 1927. — С. 52.
• [Шар фосфоритів 0,6 м по всій горі] // Турлей Г. Ф. Корисні копалини Харківщини і сусідніх округ. — Х., 1927.
• [На вершине Кремянца уже построен городок. 1681 г.] / Сибилев Н. В. Очерки по доистории и истории Изюмского края. Вып. 1. / Н. В. Сибилев. — Изюм, 1928. — С. 10.
• [Значні родовища фосфоритів та вапняків, крейди на Крем'янці, розробляються з 1929 р., проект прокладення залізниці до Крем'янця] // Робота ізюмського райвиконкому за 1929—1930 рр. Матеріал до звітної доповіді на XIII районовому з'їзді рад. — Ізюм, 1930. — С. 7-8.
• [Крейдяні поклади, поклади вапняків та прошарки лігніту (бурого вугілля) на Кремянці, план розширення вапняних пічей, проведення залізниці від станції до Кремянця] / Розен С. Надра та промисловість Озюмського району // Господарство України. — 1931. — № 1-2.
• Бондаренко М. До історії Ізюма [приблизно в 1926—1927 рр. в Ізюмський музей було доставлено продовгуватий, добре відшліфований камінь з написом арабською мовою. Напис був прочитаний видатним знавцем Сходу В. В. Бартольдом. В перекладі на російську мову ми читаємо: "Велел сделать это Али ад дин, сын Джемаль ад дина, сына Али Тарази, в день II шавваля из месяцев 734 г.)] // Соціалістичне життя. — 1946. — 8 лютого.
• ["О русская земле! Уже за Шеломянем еси"] // Слово о полку Игореве. — М. — Л., 1950. — С. 14.
• [Згадується про Ізюм-Курган в «Книге большому чертежу», міститься схема Ізюм-Кургану, розглядається роль Ізюм-Кургана у поході Мономаха проти половців] / Сібільов М. В. Археологічні пам'ятки на Дінці в зв'язку з походами Володимира Мономаха та Ігоря Сіверського // Археологія. — 1950. — Т. 4. — С. 104
• [Про бій козаків на Крем'янці з татарами і яничарами на Крем'янці 9 червня 1690 р.] / До історії нашого краю // Соціалістичне життя. — 1952. — 31 жовтня.
• Лютий Й. На схилі гори Крем'янець [про розташування на південному схилі Крем'янця вапняного кар'єру] // Соціалістичне життя. — 1956. — 25 квітня.
• Нове в ізюмському пейзажі [Встановлення першої металевої ретрансляційної щогли на Крем'янці] // Соціалістичне життя. — 1959. — 27 березня.
• Телевізійний ретранслятор в Ізюмі [ТРСА-100 з вишкою 107 м заввишки] // Соціалістичне життя. — 1959. — 10 квітня.
• Одарченко К. Геоморфологія Ізюмського району // Радянське життя. — 1961. — 18 березня.
• [Четверки лошадей усердно тащили экипажи в гору и, наконец, останавливались. Мы стояли на вершине меловой горы Кремянец. Спуск по склону был белый, как зубной порошок. Внизу, окаймленный горящей на солнце серебряной нитью Донца, лежал Изюм. За городом, в окружении зеленых лесов, в хорошую погоду виднелся Святогорский монастырь и квадрат полуразрушенной старинной татарской крепости Хузум (ее название в результате фонетических изменений и дало имя городу)] // Тиме Е. И. Дороги искусства. — М., 1962. — С. 28.
• [Гора Кременець має 218 м над рівнем моря. На горі є поклади фосфоритів, значні запаси кременя. На горі існувало татарське поселення, відомості про яке не підтверджуються у документах. Мале місто-кріпость було споруджене на г. Кременець. 1920 р. На горі Крем'янець вартували озброєні дружинники. 1958 р. на горі розпочалося будівництво телевізійної ретрансляційної станції] // Дяченко М. Т. Ізюм. Історико-краєзнавчий нарис. — Х., 1963. — С. 3-98
• Саєнко О. Заочне знайомство з горою Крем'янець // Соціалістична Харківщина. — 1964. — 29 січня.
• [Дендрарій «Кремянец». На південно-східному схилі Крем'янця буде висаджено 300 видів дерев і чагарників із різних зон СРСР, 13 видів ялини, 11 видів сосни, 10 видів берези, 18 видів клена, 7 видів липи, 800 кущів з 60 видів троянд. Парк постраждав при прокладенні комунікацій] / Добрушин Я. Ізюмський дендрарій // Радянське життя. — 1965. — 6 квітня.
• [Ізюмська кріпость будувалась як опорний пункт. Мале місто було розташоване на горі Кременець. У братській могилі на горі Кременець поховано 1559 радянських воїнів] / Гора Кременець. Залишки Ізюмської кріпості // Історичні та пам'ятні місця Харківщини. — Х. : Прапор, 1966. — С. 143.
• [Про постійне татарське поселення на горі Крем'янець, бої на горі у 1919 р. та роки Другої світової війни] Історія міст і сіл Української РСР / Ред. кол. М. А. Сіроштан та ін. — К., 1967. — 1002 с.
• [За фортецею була цитадель — мала фортеця] // Славгородський М. Ізюмська фортеця // Радянське життя. — 1968. — 15 червня.
• [Ізюмчани виступили з ініціативою зібрати кошти на спорудження монумента на честь воїнів Радянської армії, які воювали на Ізюм-Барвінківському напрямі на горі Крем'янець] // В Ізюмі буде споруджено пам'ятник // Радянське життя. — 1968. — 9 квітня.
• Шпакович А. З глибини віків. До створення меморіалу на горі Крем'янець // Радянське життя. — 1968. — 24 серпня.
• [Встановлено меморіали воїнам уздовж траси] // Радянське життя. — 1969. — 19 березня.
• [На Крем'янці стояв підбитий танк КВ під яким було влаштовано командний пункт] / Манько А. На Крем'янці в сорок третьому // Радянське життя. — 1969. — 6 травня.
• Маркін В. Де стояла Ізюмська фортеця // Радянське життя. — 1969. — 11 березня.
• [Про нову телевежу на Крем'янці] / Коли буде новий ретранслятор? // Радянське життя. — 1970. — 14 березня.
• Маркин В. Шеломян-Кремянец // Радянське життя. — 1970. — 29 серпня.
• [Про бойовий шлях 95-го арт. полку 44-ї гв. стр. див., на горі був спостережний пункт] / Зімін І. Мені теж дороге ваше місто // Радянське життя. — 1971. — 3 жовтня.
• [Про білий хрест, страти, археологічні знахідки, будівництво водогону, забудову, залишки фортеці, підземелля, що розташовуються на горі Крем’янець]. [Многие верили, что на Кремянце есть старинные подземные хода] / Авилов В. Н. [Записки краеведа] : [рукопись] // Изюмский краеведческий музей имени М. В. Сибилева. - Изюм, 1973.
• Маркін В. Кримський городок [про походження назви гори Крем'янець] // Радянське життя. — 1974. — 25 травня.
• [Проект меморіального комплексу на горі Крем'янець. Проект авторів воєнного меморіалу «Хатинь» з Мінська (Ю. Градов, Л. Левін, скульптори Ю. Синькович, М. Грицюк) виставлений під девізом «Висота Крем'янець»] // Радянське життя. — 1977. — 20 липня.
• Моложавенко В. Встреча с Донцом. — Х., 1979.
• [После перестройки изюмской крепости замок на Изюмском кургане оказался отрезанным от крепости] // Загоровский В. П. Изюмская черта. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. — С. 210.
• В боях за Крем'янець [про наступ ворога на гору 18 червня 1943 р.] // Радянське життя. — 1980. — 9 травня.
• [Узун-Курган означает «длинный курган», который был самым приметным и широко известным ориентиром. Слово «узун» трансформировалось в «изюм». Сейчас древний Узун-Курган называется горой Кремянец. Издавна на вершине горы находилась татарская крепость, по-тюркски кермен. Еще в середине ХІХ в. слово Кременец относилось не ко всей горе, а только к остаткам татарского укрепления. Татарское слово кермен было переосмыслено и превратилось в «кременец». Название татарского укрепления было перенесено на всю гору] / Гетманец М. Откуда название твое, Изюм? // Красное знамя. — 1982. — 30 мая.
• Сухомлин В. Звідки назва? [Походження назви гори Крем'янець] // Радянське життя. — 1983. — 5 травня.
• Григоренко М. Місто біля гори Крем'янець // Соціалістична Харківщина. — 1985. — 20 січня.
• Харьковщина туристская : 22 экскурс. машрута: Путеводитель / В. Г. Бородулин, А. И. Лурье, Н. Н. Саппа. — Х. : Прапор, 1988. — 243 с.
• Некос В. Е., Космачева М. В., Космачев В. Г. Методика проведения учебных геолого-географических краеведческих экскурсий. — Х., 1991.
• [У 1845 р. купець Олексій Іванович Павленков заключив контракт з міською думою про те, що буде використовувати крейду на міському вигоні на Крем'янці для виплавки вапна] // Ізюм: Зб. архівних документів і матеріалів / Гол. ред. А. І. Епштейн. — Х.: Фоліо, 1994.
• Новгородов В. Е. Историко-опорный план и проект охранных зон памятников истории и культуры г. Изюма. — Х., 1994.
• Коптева Л. Г. Генезис композиции города Изюма // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Зб. наук. пр. / ХНУ ім. В. Н. Каразіна. — Х., 2003. — Вип. 6. — С. 147—151.
• Скрипка Л. Залишили таку пам'ять [про будівництво меморіалу на горі Кремянець, меморіал відкрито у вересні 1988 р.] // Обрії Ізюмщини. — 2004. — 8 травня.
• [Гора піднімається до висоти 218 м над рівнем моря і є майже вищим геологічним утворенням Харківщини. На схилах Крем'янця зростають численні рідкісні степові й ендемічні крейдолюбні рослини. Площа — 176 га. Артемівське лісництво, кв. 117, 118. Пісківське лісництво, кв. 13. Відповідальний за охорону — Ізюмський держлісгосп] / Комплексна пам'ятка природи «Гора Крем'янець» // Природно-заповідний фонд Харківської області. — Х. : Райдер, 2005. — С.
• Сокольцов М. Як це було [історія смолоскипної ходи на горі Крем'янець] // Обрії Ізюмщини. — 2008. — 9 травня.
• [Малюнки, ескізи, дослідження композиційної ролі гори Крем'янець у архітектурі м. Ізюм. «Гора Кремянец играла ведущую роль в ощущении границы. Ее длинная вытянутая стена, как своеобразный предел, отмечала конец одной земли и начало другой. Переход этого предела был напряженным не только за счет вторжения в чужой мир, но и за счет физического преодоления горы» / Коптева Л. Г. Анализ функциональной структуры Изюма] // Семантика «порога» в архитектурной ритмике городской среды. — Х.: ХНАМГ, 2009. — С. 65-75.
• Гончарова Т. І. Оживе все знайоме до болю / Т. І. Гончарова та інш. — Х. : Кроссроуд, 2009. — 236 с.
• Дендропарк «Кременец» // Оживе все знайоме до болю / Т. І. Гончарова та інш. — Х. : Кроссроуд, 2009. — С. 209—211.
• Григоренко Н. И. История создания меморіального комплекса на г. Кремянец // Серця, обпалені війною / Т. І. Гончарова та інш. — Х. : Кроссроуд, 2010. — С. 50-51.
• [Змагання авіамоделістів на вершині гори] / Воздушные змеи поднимутся в небо над горой Кремянец // Обрії Ізюмщини. — 2010. — 19 квітня.
• Паспорт туристичного маршруту «Маршрутами історії Ізюмщини» / Буровцева О. В. — Ізюм, 2011. — 9 с.
• [Згадується «великий Кремянский город», «Кремянская большая проезжая башня», напад татар на місто Ізюм зі сторони Кремянця] // Иванюк С. А. Крепостные сооружения города Изюм в XVII—XVIII вв. // Вопросы истории фортификации. — 2011. — № 2. — С. 46-50.
• [По сей день в обрушенных фосфоритных шахтах на горе Кремянец лежат бомбы, свезенные туда во время войны. 30.11.1941 г. Подножье горы с южной стороны заминировано. немцы заняли южную часть горы Кремянец. На горе дежурил корректировщик. Май 1942 гора взята немцами. 13 марта 1943 на Кремянце бой, дружественный огонь из катюш по горе. 2-4 апреля танковая атака на вершину горы танками Т-34. Часть танков подорвалась на минах в районе мелового карьера, часть дошла до фосфоритного рудника. Засевших в карьере оккупантов уничтожили бомбежкой с самолета У-2. С 1944 г. Кремянец разминирован] // Мамонтов В. Б. Шаги войны. г. Изюм, 1941—1947 гг., 2011 г. — Изюм, Донецк: Гос. изд-во «Донбасс», 2011.
• [У заповіднику «Гора Крем'янець» влаштували автостоянку] // Обрії Ізюмщини. — 2011. — 4 листопада.
• Маркін В. Ізюм — Узун-Курган [про укріплення під назвою «Кримянець»] // Обрії Ізюмщини. — 2012. — 17 лютого.
• [Гора Крем'янець — візитна картка міста Ізюм — здіймається над Ізюмщиною та приваблює не тільки ізюмчан, а й гостей міста. Меморіальний комплекс стоїть на зіткненні двох тектонічних структур середньруської височини та Донецького кряжу і має особливу енергетику, що впливає не тільки на людей, а й на флору. Гора має вапнякові відкладення та недостатню кількість мінеральних складових. Гумус, який був завезений під час будівництва Меморіалу наприкінці 80-х років, нестійкий до природних умов та будь-якого впливу ззовні. Тим паче до механічних пошкоджень поверхневого ґрунту колесами автотранспорту. Тому аби запобігти руйнуванню зеленого покрову, відновити який можливо тільки через значний час, слід було вжити заходів, аби таке надбання, як гора Крем'янець, не перетворилося у руїни, а на регіональній трасі не виникло зсувів. Силами комунального підприємства за дорученням Ізюмського міського голови Олександра Божкова околиця гори була заблокована в місцях можливого заїзду. Завдяки виконаним роботам по обмеженню заїзду в несанкціонованих місцях меморіальний комплекс збереже свою цілісність та й надалі приваблюватиме ізюмчан і гостей міста своєю неповторною красою] // Обрії Ізюмщини. — 2013. — 12 грудня.
• [На горі Крем'янець пробурять свердловини для моніторингу зсувів ґрунту] // Обрії Ізюмщини. — 2013. — 18 квітня.
• [Назва міста Ізюм виникла від ороніма Узюм-Корган] // Ткаченко Є. М. Топоніми давньотюркського походження із неізафетним змістом (декілька етимологічних пояснень по топонімії Слобожанщини: Ізюм, Єрик-Ярок, Байрак) // Вісник Дон. нац. ун-ту, сер. Б: гуманітарні науки. — 2013. — Вип. 1-2, т. 1.
• [Сховище боєприпасів часів Другої світової війни у штольнях Крем'янця] / Кантор О. Ще одною проблемою в Ізюмі стане менше // Обрії Ізюмщини. — 2013. — 17 липня.
• [У виданні розміщено репродукції поштових листівок з видами Крем'янця початку ХХ ст.] / Александр Мишон. Фотограф, издатель, кинематографист / А. Хильковский [и др.]. — Харьков: Торсинг плюс, 2013. — 207 с.
• Бондаренко С. Кременець, гора / С. Бондаренко // Харківщина: енциклопед. слов. / Харків. облрада ; Харків. облдержадмін. ; ред. рада: С. І. Чернов, В. С. Бакіров, М. І. Тітов та ін. ; редкол. : С. І. Посохов (голова), К. В. Астахова, С. М. Куделко та ін. — Х. : Золоті сторінки, 2014. — С. 193.
• Гончарова Т. І. Стежина в ріднім краї / Т. І. Гончарова. — Х. : ФОП Стеценко І. І., 2014. — 224 с.
• [У виданні надруковані копії планів фортеці, розташованої на Крем'янці] / Воротникова И. А., Неделин В. М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV—XVII вв. Т.2: Кн. 1-2: Крепости Юга России. — М.: Индрик, 2016.
• [Розміщено малюнки гори Крем'янець] / Маркин В. Одиннадцать страниц из истории Изюма. — Изюм, б. д.
• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.

Це незавершена стаття з географії Харківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.