Компанієць Іван Маркурович
Народився	1890-ті  Суботів, Суботівська волость, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	середина лютого 1920 ·вбиство коцурівцями
Поховання	Мотронинський монастир
Країна	Російська імперія  УНР
Національність	Українець
Діяльність	український повстанець
Відомий завдяки	отаман Холодного Яру
Військове звання	Сотник

Компанієць Іван Маркурович (1890-ті, с. Суботів Чигиринський повіт, Київська губернія, нині Чигиринський район Черкаська область — середина лютого 1920 поблизу Чигирина) — військовий діяч, вчитель, сотник кінної сотні полку гайдамаків Холодного Яру (1920).

Народився в Суботові Чигиринського повіту Київської губернії у 1890-х роках. У селянській сім'ї, крім нього, було ще троє дітей.

Закінчив п'ятикласну суботівську школу, деякий час у ній викладав. Потім поїхав до Новоросійська Чорноморської губернії на заробітки^[1].

До рідних країв повернувся у 1918 році, і майже одразу став членом місцевого повстанкому^[2].

25 січня у Чигирині більшість учасників зборів політичних партій і громадських організацій проголосувала за встановлення радянської влади. Саме ці події поклали край союзу більшовиків і самостійників. Відбувся конфлікт між суботівчанами — членами Повстанкому Іваном Компанійцем і Свиридом Коцуром^[1]:

Іван і Свирид — вороги. Не мирилися. Памʼятаю, що вони один на одного револьвери направляли.

Компанієць стає сотником кінної сотні Холодного Яру.

Вбитий коцурівцями у середині лютого поблизу Чигирина у 1920 році. Відспіваний у Покровській церкві с. Мельників, похований на території Мотриного монастиря.

Земляки відзначали вроду Івана. У словесному портреті сотника розбіжностей немає: жінки, які становили переважну більшість опитаних, насамперед відзначали, що Іван був гарний на вроду. Маємо підтвердження цього й у книзі Юрія Горліса-Горського, осавула штабу полку гайдамаків Холодного Яру:

Розмовляючи з ним, – я не міг відірвати очей від його обличчя. Було воно класично гарне: чисті риси, густі, як намальовані, брови, палкі чорні очі – ласкаві та смілі, гарно розрізані свіжі уста. Коли усміхався, здавалося, що це усміхається вродлива жінка, що для жарту приліпила собі маленькі чорні вуса.

Сестра розповідала про брата:

Був одягнутий, аж страшно дивитись: шапка сива, шлик — червоний, чемерка — чорна, обкладена сивим, пояс — червоний, штани — червоні, як козацькі, широкі, чоботи — лаковані. А пояс зав'язаний по-козацьки.

Могила Івана Компанійця неодноразово ставала місцем зборів повстанців Холодного Яру, про що свідчить Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр».

Деякий час, поки існував монастир, за могилою доглядала двоюрідна сестра Івана, яка була черницею. Пізніше більшовики могилу розгорнули, але орієнтовне місце поховання відоме.

У квітні 2017 року Олег Островський власним коштом на території монастиря збудував «Козацький Хрест» (пам'ятний знак) на могилі Івана Компанійця — сотника  Холодноярського полку гайдамаків. Щороку біля нього збираються сотні патріотів, щоб вшанувати пам'ять козаків і гайдамаків котрі загинули за Волю України.

У місті Кам'янка є вулиця Сотника Компанійця.

• Юрій Горліс-Горський «Холодний Яр». Київ-Дрогобич. Видавнича фірма «Відродження» 2009 р.