PROFILPELAJAR.COM

Дата:	22 жовтня 1947; 77 років тому
Місце:	Кашмір
Результат:	Поділ Кашміру та продовження протистояння Перша індо-пакистанська війна; Друга індо-пакистанська війна; Сяченський конфлікт; Вторгнення в Джамму та Кашмір; Каргільський конфлікт; Прикордонні сутички (продовжуються); Нестабільність у Кашмірі (2016) (продовжується);

Кашмірський конфлікт
	Питання приналежності території Кашміру
	Мапа КашміруМапа Кашміру
	34°02′00″ пн. ш. 74°40′00″ сх. д. / 34.0333° пн. ш. 74.6667° сх. д.
Дата:	22 жовтня 1947; 77 років тому
Місце:	Кашмір
Результат:	Поділ Кашміру та продовження протистояння Перша індо-пакистанська війна; Друга індо-пакистанська війна; Сяченський конфлікт; Вторгнення в Джамму та Кашмір; Каргільський конфлікт; Прикордонні сутички (продовжуються); Нестабільність у Кашмірі (2016) (продовжується);
Сторони
Командувачі
Військові сили
Втрати

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Індо-пакистанська війна.

Кашмірський конфлікт — конфлікт між Індією та Пакистаном, що триває з 1947 року через приналежність території Кашміру. З кінця 1950-х років в конфлікт вступила Китайська Народна Республіка, під управління якої також відійшла частина території Кашміру.

Джамму і Кашмір — земля, що споконвічно була мостом між Індією, Китаєм й Ірано-мусульманським світом. З давніх-давен тут існували міста з високорозвиненою культурою і проживали послідовники декількох релігій, а саме: мусульмани, індуїсти та буддисти. Протистояння і війни, в тому числі і на релігійному ґрунті, мали місце протягом всієї історії Кашміру, але характер глобального протистояння вони отримали лише після звільнення Індії від британського колоніального панування.^[2] Масові згвалтування як геноцидна зброя використовуються всіма сторонами конфлікту.

Початок конфлікту

Питання приналежності території Кашміру виникло після розділу колоніальної Індії та утворення в 1947 році незалежних держав — Індійського Союзу і Пакистану. Правителям князівств згідно закону про незалежність Індії від 3 червня 1947 було надано право приєднатися до одного з домініонів або залишитися васалами британської корони. Махараджа Кашміру Харі Сінґх не приєднався до жодної з країн. Населення князівства (90 % мусульман) було невдоволене його деспотичним правлінням і це призвело до збройного повстання. Ситуація в Кашмірі ускладнилася в жовтні 1947 року в результаті вторгнення загонів пуштунів з Пакистану. Махараджа Кашміру звернувся до уряду Індії з проханням про допомогу, заявивши про готовність приєднатися до Індійського Союзу.

Фази конфлікту

Перша фаза — Перша індо-пакистанська війна.

Докладніше: Перша індо-пакистанська війна

26 жовтня 1947 приєднання Кашміру до Індії було оформлено спеціальною угодою, яку не визнав Пакистан, що призвело до збройного конфлікту між двома державами. Війна завершилася 1 січня 1949 року, після чого в липні-серпні цього ж року під егідою ООН було встановлено лінію припинення вогню, яка поділила Кашмір на дві частини — пакистанську (близько 40 % території на заході та північному заході) та індійську (решта території князівства, яка пізніше, в 1956 році, стала індійським штатом Джамму та Кашмір).

Друга фаза — Індо-китайська війна

Докладніше: Китайсько-індійська війна

Наприкінці 1950-х років виникли територіальні суперечки між Індією та Китайською Народною Республікою; останній почав зближення із Пакистаном. 1962 року спалахнула індо-китайська війна, що завершилася встановленням китайського управління над спірною територією Аксай Чин. У 1963 році між Пакистаном та Китайською Народною Республікою підписано угоду, за якою територія Транс-Каракорум перейшла під китайське управління. Між Китайською Народною Республікою та Пакистаном з того часу існує постійний зв'язок т. зв. каракорумським шосе.

Третя фаза — Друга індо-пакистанська війна у серпні-вересні 1965 року.

Докладніше: Друга індо-пакистанська війна

За посередництва СРСР та тиску Ради Безпеки ООН військові дії було припинено, війська відведено, а лінію кордону відновлено станом на 5 серпня. Втрати Пакистану в цій війні перевищили 3800 чоловік, втрати Індії — близько 30000. Основні післявоєнні переговори проводилися в Ташкенті у 1966 році.

Четверта фаза — Третя індо-пакистанська війна 1971 року.

Докладніше: Третя індо-пакистанська війна

Із березня 1971 року у Східному Пакистані розпочинаються громадські заворушення, проти яких уряд використовує війська. Спровокований прикордонними сутичками із індійською армією масштабний конфлікт завершився капітуляцією пакистанської армії у східних провінціях та відторгненням її від Пакистану. Так було утворено державу Бангладеш. Влітку 1972 року представники Індії та Пакистану підписали Угоду про припинення вогню. В ході війни індійська армія втратила близько 1500 солдатів, пакистанська — 20000. При цьому 93.000 були захоплені в полон.

П'ята фаза — Початок ядерного протистояння та Каргільська війна.

Докладніше: Каргільський конфлікт

У 1998 році індо-пакистанський конфлікт набув нового виміру — обидві держави провели успішні випробування ядерної зброї. Це поклало початок потеплінню у відносинах, що тривало протягом 1998—1999 років. Однак, вже в травні 1999 року розпочався черговий етап ескалації конфлікту — т. зв. Каргільска війна. Навесні 1999 групи пакистанських бойовиків за підтримки артилерії захопили ряд індійських прикордонних пунктів, внаслідок чого індійська армія була втягнута у виснажливу операцію із повернення захоплених прикордонних територій, що потребувала вперше за багато років застосування військової авіації. Втрати індійської армії — близько 700 чоловік; серед бойовиків — більше 4000. Пакистанський уряд заперечував свою причетність до діяльності бойовиків, але двосторонні відносини суттєво погіршилися.

З цього часу періоди короткого примирення змінюються поновленням ворожнечі та провокаціями. З них найбільш відомою є напад терористів на індійський парламент 13 грудня 2001 року^[en], після якого Індія звинуватила Пакистан в підтримці терористів.

Останнім часом спостерігаються покращення у відносинах між Пакистаном та Індією.

29 травня 2018 року пакистанські і індійські військові домовилися уникати обміну артилерійськими обстрілами в спірному районі Гімалаїв в Кашмірі, де в цьому місяці загинули кілька солдатів і цивільних осіб. В оприлюдненій заяві також зазначено, що обидві сторони погодилися у повному обсязі виконати угоду про припинення вогню 2003 року «за формою і по суті негайно забезпечити, щоб надалі припинення вогню не було порушено обома сторонами».^[3]