Катаріна Райс народилася в Райнгаузені, невеликому містечку на лівому березі Рейну, через річку від Дуйсбурга, до якого воно згодом було приєднане в адміністративних цілях. Вона склала шкільний випускний іспит у 1940 році й продовжила навчання в 1941-1944 роках в Інституті синхронного перекладу Гейдельберзького університету, де отримала свій перший ступінь «професійного перекладача».[3] 1944-1970 роки вона викладала на кафедрі іспанської мови в цьому інституті. У 1951-1954 роках вона поєднувала викладацьку роботу з вивченням філології, здобувши докторський ступінь у 1954 році за роботу про іспанського письменника-журналіста Леопольдо Аласа (також відомого під псевдонімом Кларін).[3]
У 1965-1970 роках вона очолювала кафедру іспанської мови в інституті, а потім переїхала до Вюрцбурга, де в 1971 році обійняла посаду наукового керівника Семінару романських мов. Райс отримала габілітацію (вищу академічну кваліфікацію) в Майнцському університеті за свою науково-дослідницьку роботу, пов'язану з так званими «Оперативними типами тексту» (нім.zum operativen Texttyp). Через рік вона прийняла контракт на викладання перекладознавства в університетському кампусі Гермерсгайм, недалеко від кордону з Ельзасом. На той час вона вже виступала зі своєю перекладознавчою спеціалізацією на наукових конференціях та подібних заходах у різних університетах Німеччини принаймні з 1967 року.[3] Пізніше, під час зимового семестру 1994/1995 років, Райс була запрошеною професоркою у Відні, де читала цикл лекцій для навчання письмового та синхронного перекладу.
Катаріна Райс померла 16 квітня 2018 року, за день до свого 95-річчя.[4][5] Її колишня учениця Крістіан Норд написала вдячний відгук, в якому описала Райс як «суворої, але справедливої вчительки з дуже тонким почуттям гумору».[4]
Наукова діяльність
Завдяки майже 90 публікаціям і лекціям у більш ніж 20 країнах Катаріна Райс вважається одним із провідних сучасних перекладознавців.[6] Разом із Гансом Вермеєром вона є співзасновницею так званої теорії перекладу Скопоса.[2][7]
З метою створення стандартної термінологічної структури перекладознавства, у своїй габілітаційній дисертації[8] вона запропонувала класифікувати кожен текст для перекладу за одним з чотирьох типів текстів. Екстраполюючи модель «Органону» Карла Бюлера, тексти слід диференціювати відповідно до їхніх функцій, які вона визначає як «інформативні», «експресивні» або «оперативні». Вона пропонує четвертий тип: «аудіомедійний», який охоплює тексти, що передають інформацію за допомогою не лише мови, але й інших засобів комунікації, наприклад, акустичних, графічних чи інших технічних.[9]
Бібліографія
Holz-Mänttäri, Justa: Textdesign -- verantwortlich und gehirngerecht. In: Holz-Mänttäri, Justa/Nord, Christiane, eds.: Traducere Navem. Festschrift für Katharina Reiß zum 70. Geburtstag. Tampereen yliopisto, Tampere 1993, pages 301-320. ISBN 951-44-3262-2.
Примітки
↑About translation. Anukriti: Translating India(англ.). Central Institute of Indian Languages, Department of Secondary & Higher Education, Ministry of Human Resource Development, Karnataka. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 14 листопада 2017.
↑Justa Holz-Mänttäri, Christiane Nord (editor-compiler): Traducere Navem: Festschrift Für Katharina Reiss Zum 70. Geburtstag. University Press, Tampere 1993, ISBN 951-44-3262-2
↑Texttyp und Übersetzungsmethode. Der operative Text
↑Evemarie Draganovici, Technical University of Civil Engineering Bucharest (2010). Zur Klassifikation der Texttypen in der Translatologie(PDF). НАУЧНИ ТРУДОВЕ НА РУСЕНСКИЯ УНИВЕРСИТЕТ(болг.). Т. 49, серия 6.3. Процитовано 14 листопада 2017.