Був одинадцятим з дванадцяти дітей кавового плантатора. Вчився в католицькій школі в Рубіо та ліцеї в Каракасі. Займався політикою з 15 років, був одним із засновників партії «Демократична дія». У 1945 став секретарем президента Бетанкура. Після його повалення Перес відправився за кордон, жив на Кубі і в Центральній Америці. Під час другого президентства Бетанкура він обійняв посаду міністра внутрішніх справ (1959—1964). Пізніше зосередився на партійній діяльності.
У 1973 Перес був обраний президентом Венесуели. Його правління ознаменувалося зростанням доходів від продажу нафти за рахунок націоналізації галузі, які вкладалися в розвиток економіки[6]. Країна подолала відставання від сусідів і набула ваги на міжнародній арені[7][8]. У 1976 Перес став одним з перших південноамериканських президентів, які здійснили візит до СРСР[9].
У 1979 Перес поступився президентськит кріслом і зайнявся діяльністю в міжнародних організаціях. Був віце-президентом Соціалістичного інтернаціоналу.
У 1989 почалося друге правління Переса. Цього разу він проводив ліберальну економічну політику, що викликала невдоволення бідняків. Вже на наступний рік відбулося Каракасо — масові акції протесту в столиці, жорстоко придушені Пересом[10]. У 1992 відбулося два заколоти, один з яких очолив Уго Чавес. У 1993 президент був підданий імпічменту за звинуваченням у корупції і емігрував до США.
У 2009 президент Чавес вимагав від Сполучених Штатів екстрадиції Переса, але добитися цього йому не вдалося[11]. Екс-лідер помер у Флориді, залишивши послання з критикою Чавеса[12].
Перес був одружений, мав шістьох дітей. Йому також приписувалося батьківство кількох позашлюбних доньок.
.svg)
.svg)
