Камінський Валерій Віталійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Камінський.
Камінський Валерій Віталійович
 Генерал-лейтенант
Загальна інформація
Народження7 квітня 1945(1945-04-07) (79 років)
Первомайськ, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Військова служба
ПриналежністьСРСР СРСР → Україна Україна
Рід військВійська ППО
Нагороди та відзнаки
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль Медаль «За працю і звитягу»
Медаль Медаль «За працю і звитягу»

Камі́нський Вале́рій Віта́лійович (нар. 7 квітня 1945, Первомайськ, СРСР) — український військовик, з 1996 по 2005 роки — начальник Головного штабу військ ППО — перший заступник головнокомандуючого Військ ППО ЗС України, генерал-лейтенант (1998).

Біографія

Народився у 1945 році в місті Первомайську Миколаївської області в родині залізничника.

У 1963 році закінчив первомайську середню школу № 16. Того ж року вступив до Одеського військово-технічного училища військ ППО країни імені Молотова. На останньому курсі був переведений до Житомирського вищого командного училища радіоелектроніки ППО імені Ленінського комсомолу, яке й закінчив з відзнакою.

Перша офіцерська посада — командир стартового взводу дивізіону 1241-го зенітно-ракетного полку ППО (Ананьїв) 21-ї дивізії ППО (Одеса) 8-ї окремої армії ППО (Київ). У 1969 році призначений начальником відділення комплексу С-200 211-ї зенітно-ракетної бригади ППО.

У 1971 році старший лейтенант В. В. Камінський вступає до Військової командної академії протиповітряної оборони (Твер), яку закінчив з відзнакою. Направлений на посаду начальника штабу полку 11-ї окремої армії ППО (Хабаровськ). Проходив подальшу військову службу на командних посадах на Сахаліні, в Прибалтиці.

З 1992 року — начальник оперативного управління штабу Військ ППО України. У 1996 році призначений начальником Головного штабу військ ППО — першим заступником Головнокомандувача Військ ППО ЗС України.

21 серпня 1996 року присвоєне військове звання «генерал-майор»[1]. З 23 серпня 1998 року — «генерал-лейтенант»[2].

У жовтні 2001 року очолював групу українських військових експертів, що досліджувала причини катастрофи над Чорним морем російського цивільного літака Ту-154.

У 2005 році вийшов у відставку. Обіймав посаду доцента кафедри Повітряних сил Національного університету оборони України. Мешкає у Києві.

Нагороди і почесні звання

  • Орден «За заслуги» III ступеня (29 червня 1999) — за зразкове виконання військового і службового обов'язку, високий професіоналізм[3].
  • Медаль «За працю і звитягу» (22 серпня 2002) — За вагомий особистий внесок у зміцнення національної безпеки і обороноздатності Української держави, зразкове виконання службового обов'язку у захисті конституційних прав і свобод громадян[4]

Джерела

  • Журнал «Камуфляж»(рос.)
  • «Професія — Батьківщину захищати» / газета «Вартові неба», № 58-60, травень 1998 р., стор.6-7.

Примітки

  1. ↑ Указ Президента України «Про присвоєння військових звань»
  2. ↑ Указ Президента України від 23 серпня 1998 року № 925/98 «Про присвоєння військових звань »
  3. ↑ Указ Президента України № 769/99 від 29.06.1999 «Про відзначення нагородами України військовослужбовців і службовців Збройних Сил України». Архів оригіналу за 21 вересня 2015. Процитовано 10 вересня 2014.
  4. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2002 року № 747/2002 «Про відзначення державними нагородами України »


Воєначальник Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.