PROFILPELAJAR.COM

Камершпі́ле (нім. Kammerspiel — камерна драма) — різновид драми, що склався у німецькому театрі, мистецтві й кіно на початку 1920-х, як своєрідний протест проти ірраціональності світоспоглядання експресіонізму. Характерними ознаками «камершпіле» є психологізм на межі з натуралізмом, намагання розкрити внутрішню сутність зазвичай нечисленних персонажів — представників середнього бюргерства і чиновництва, соціальний песимізм.^[1] «Камершпіле» характеризується єдністю місця й часу події у межах, як правило, нескладного сюжету, уповільненістю темпу, особливою увагою до дрібниць, яка набуває іноді символічного значення.

У кіно

Засновником «камершпіле» в кіно був сценарист Карл Майєр (фільми «Скалки», реж. Лупу Пік) і «Чорний хід», реж. Пауль Лені — обидва у 1921 році), «Вулиця» (1923, реж. Карл Груне), «Святвечір» (1923, реж. Лупу Пік), «Остання людина» (1925, реж. Ф. Мурнау), в яких реалістичне зображення життя поєднується із тонким психологічним аналізом характерів. Найвідомішими акторами «камершпіле» були Еміль Яннінгс, Генні Портен, Фріц Кортнер. В цілому фільми «каммершпіле», що виникли як екранний варіант сценічних експериментів Макса Рейнгардт, і в змістовному, і в естетичному відношенні виявилися різновидом, модифікацією кінематографічного експресіонізму.^[2]

Авторів, які готували сценарії камерних фільмів, не лише задовольняли вузькі межі соціального середовища, де жили і діяли герої, — вони свідомо обмежували й місце дії, не виходячи за межі одного будинку, однієї квартири. Ця обставина потребувала від авторів глибоко й тонко аналізувати вчинки й поведінку своїх героїв для того, щоб зацікавити глядачів тим, що відбувається на екрані. Звідси походила і ще одна особливість камерних фільмів — пошуки оригінальних сюжетів, створення оригінальних сценаріїв. Численні екранізації того часу принесли у кінематограф значну кількість написів (інтертитрів), зміст яких запозичувався з літературного твору, покладеного в основу фільму. Такі написи іноді не вміщалися в один титр, їх доводилося продовжувати в іншому. Глядачі гаяли час на їх читання, і драматичне напруження фільму слабшало.

Автори і теоретики камерних фільмів вели боротьбу з «літературщиною» в кіно, почавши створювати сценарії та знімати фільми без будь-яких написів. Задля досягнення мети вони обрали відточений сюжет і виразну акторську гру. Значної ролі у них набули деталі, за допомогою яких сценарист міг порозумітися з глядачами, не вдаючись до важких написів. Сценаристи «камершпіле» часто відмовлялись навіть від необхідних написів. Наприклад, замість короткого й лаконічного напису «другого дня» демонструвалися багатометрові кадри заходу сонця, настання ночі та згодом світанку. Першим позбавленим написів фільмом вважаються «Скалки» (1921) режисера Лупу Піка за сценарієм Карла Майєра.

Див. також

Примітки

↑ Jacobs, Steven (2007). The Wrong House: The Architecture of Alfred Hitchcock (англ.). 010 Publishers. ISBN 978-90-6450-637-6.
↑ Беленький И. Лекции по всеобщей истории кино: Годы беззвучия: Кн. 1, Кн.2: Учебное пособие / Отв. редактор В. А. Луков. — М. : Гуманитарный институт телевидения и радиовещания им. М. А. Литовчина (ГИТР), 2008. — 416 с. — 2000 прим. — ISBN 978-5-94237-032-9.(рос.)

Джерела

Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — С. 167.(рос.)
Миславський В. Н. Кінословник. Терміни, визначення, жарґонізми / пер. з рос. С.В. Мірошніченко, ред. А.Ф. Парамонов. — Харків, 2007. — С. 74—75. — ISBN 966-8246-59-4.