Народився 26 жовтня (8 листопада) 1907(19071108) року в родині робітника-трубопрокатника в селі Ближньо-Пісочне, тепер у складі міського округу міста Викса, Нижньогородська область, Росія. Закінчив 7 класів. З осені 1929 до 1931 року служив у лавах Червоної армії. Після служби працював в ремонтно-механічному цеху металургійного заводу у Виксі.
1932 року був повторно призваний в Червону армію. Закінчив Смоленське військово-політичне училище.
З грудня 1933 року — інструктор і помічник командира навчальної роти по політчастині 4-го стрілецького батальйону, з червня 1936 року — старший інструктор політвідділу 4-ї механізованої бригади.
З листопада 1936 року брав участь у громадянській війні в Іспанії, був комісаром танкового батальйону. У 1937 році присвоєно військове звання полковий комісар. Був нагороджений орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки.
З грудня 1937 року служив військкомом 15-ї механізованої бригади, потім військовим комісаром 38-ї танкової бригади, з травня 1939 року військовим комісаром 25-го танкового корпусу Уральського військового округу.
Деякий час був у розпорядженні Політуправління РСЧА, потім з 1939 року — військовий комісар 8-й стрілецького корпусу. 3 листопада 1939 року присвоєно військове звання бригадний комісар.
З 16 червня 1940 року — військовий комісар 8-го стрілецького корпусу, потім військовий комісар 4-го механізованого корпусу Київського військового округу, з 23 березня 1941 року — член Військової ради 11-ї армії Прибалтійського військового округу.
До 13 грудня 1941 року — член Військової ради 11-ї армії, потім — член Військової ради 4-ї армії, а з 5 березня 1942 року — член Військової ради 2-ї Ударної армії. Воював на Волховському фронті.
У кінці червня 1942 року, під час прориву з оточення, неподалік села М'ясний Бор вийшов до залізниці, на якій працювали шляховики під охороною німецьких солдатів. Один з робітників повідомив німцям про появу «партизана», ті відкрили вогонь з автоматів і, однією з куль, які потрапили в голову, Зуєв був убитий. За іншими даними, він відстрілювався до останнього патрона і застрелився, не бажаючи потрапити в полон. Похований в районі 105-го кілометра залізниці між роз'їздами Бабино — Торф'яне. За документами числився як зниклий безвісти.
У 1965 році могилу Зуєва було знайдено, його останки ідентифіковані і перепоховані біля станції Бабино Ленінградської області. Того ж року Зуєв був посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Петров М. Н.Две судьбы [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] // Исторические чтения на Лубянке. Отечественные спецслужбы накануне и в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. — М. : Федеральная служба безопасности РФ, 2001. — С. 121–127. (рос.)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
