Занепад Османської імперії

Загибель турецького флоту у Синопській битві
Втеча турків із Болгарії після російсько-турецької війни

У період Танзимату (1839-1876) Порта провела конституційні реформи, які призвели до створення армії, що комплектується за призовом, реформування банківської системи, заміни релігійного закону на світський та заміни заводів на гільдії.

23 жовтня 1840 р. в Константинополі відкрито міністерство поштового зв'язку[1][2].

У 1847 р. Семюел Морзе отримав патент на телеграф від Султана Абдул-Меджіда I[3]. Після успішного випробування телеграфу, 9 серпня 1847 р.[4] турки почали будівництво першої телеграфної лінії Константинополь — Едірне — Шумен.

У 1876 в Османській імперії прийнято конституцію. В епоху першої конституції в Османській імперії створено парламент, скасований султаном в 1878 р..

Рівень освіти християн в Османській імперії був набагато вищий за освіту мусульман, що викликало велике невдоволення останніх[5]. У 1861 р. в Османській імперії налічувалося 571 початкова школа та 94 середніх шкіл для християн, в яких навчалися 14 000 дітей, що перевищувало кількість шкіл для мусульман[5]. Тому надалі вивчення арабської мови та ісламської теології було неможливим[5]. У свою чергу, вищий рівень освіти християн дозволив їм відігравати велику роль в економіці[5]. В 1911 р з 654 гуртових компаній Константинополя, 528 належали етнічним грекам[5].

У свою чергу Кримська війна 1853-1856 рр. стала продовженням тривалого суперництва найбільших європейських держав за землі Османської імперії. 4 серпня 1854 р.[6] під час Кримської війни [7] Османська імперія взяла свій перший кредит. Війна стала причиною масової еміграції кримських татар із Росії - емігрувало близько 200 000 осіб[8].

До кінця Кавказької війни 90% черкесів залишили Кавказ і влаштувалися в Османській імперії[9].

Багато націй Османської імперії в XIX столітті охопив підйом націоналізму. Зародження національної свідомості та етнічного націоналізму в Османській імперії було головною її проблемою. Турки стикалися з націоналізмом у своїй країні та за її межами. Число революційних політичних партій країни різко зросла. Повстання в Османській імперії в XIX столітті загрожували серйозними наслідками, і це вплинуло на напрямок політики Порти на початку XX століття.

Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. закінчилася рішучою перемогою Російської імперії.

В результаті оборона турків у Європі різко ослабла. Болгарія була очищена від турків і здобула незалежність разом з Румунією та Сербією.

У 1878 р. Австро-Угорщина окупувала османські провінції Боснійський вілайєт і Новопазарський Санджак, але турки не визнали входження їх до складу цієї держави і всіма силами намагалися повернути їх назад.

Після скорочення в розмірах Османської імперії багато балканських мусульман переселилися в її межі[10][11].

До 1923 р. до складу Туреччини входили лише Анатолія та Східна Фракія [12].

Примітки

  1. ↑ PTT Chronology (тур.). Архів оригіналу за 7 травня 2006. Процитовано 19 жовтня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  2. ↑ History of the Turkish Postal Service. Ptt.gov.tr. Архів оригіналу за 5 серпня 2014.
  3. ↑ Istanbul City Guide: Beylerbeyi Palace (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2001. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  4. ↑ Türk Telekom: History. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 23 грудня 2013.
  5. ↑ а б в г д Stone, Norman «Turkey in the Russian Mirror» pages 86-100 from Russia War, Peace and Diplomacy edited by Mark & Ljubica Erickson, Weidenfeld & Nicolson: London, 2004 page 95.
  6. ↑ History of the Ottoman public debt. Gberis.e-monsite.com. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
  7. ↑ Douglas Arthur Howard: «The History of Turkey», page 71.
  8. ↑ «Hijra and Forced Migration from Nineteenth-Century Russia to the Ottoman Empire» (англ.). Архів оригіналу за 11 червня 2007. Процитовано 19 жовтня 2013.
  9. ↑ Memoirs of Miliutin, «the plan of action decided upon for 1860 was to cleanse [ochistit'] the mountain zone of its indigenous population», per Richmond, W. The Northwest Caucasus: Past, Present and Future. Routledge. 2008.
  10. ↑ Mann, Michael (2005), The dark side of democracy: explaining ethnic cleansing, Cambridge University Press, p. 118
  11. ↑ Todorova, Maria (2009), Imagining the Balkans, Oxford University Press, p. 175
  12. ↑ editors: Matthew J. Gibney, Randall Hansen, Immigration and Asylum: From 1900 to the Present, Vol. 1, ABC-CLIO, 2005, p.437 Read quote: «Muslims had been the majority in Anatolia, the Crimea, the Balkans and the Caucasus and a plurality in southern Russia and sections of Romania. Most of these lands were within or contiguous with the Ottoman Empire. By 1923, only Anatolia, eastern Thrace and a section of the south-eastern Caucasus remained to the Muslim land.»

Information related to Занепад Османської імперії