Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» — Закон України, прийнятий 26 листопада 2015 року на заміну попередньому Закону, що діяв з 1991 року[1].
Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створює умови для їх провадження, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади.
Зміст
Закон складається з шести розділів та 66 статей:
- Розділ I. Загальні положення
- Розділ III. Державні гарантії соціально-правового статусу вчених, наукових працівників
- Розділ IV. Повноваження суб'єктів державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності
- Розділ V. Форми і методи державного регулювання та управління у науковій і науково-технічній діяльності
- Розділ VI. Прикінцеві та перехідні положення.
Закон містить визначення багатьох термінів з галузі наукової і науково-технічної діяльності, зокрема: вчений, грант, Європейський дослідницький простір, молодий вчений, наукова діяльність, наукова експедиція, наукове видавництво, наукове видання, науковий працівник, науковий результат, науково-технічна діяльність, фундаментальні наукові дослідження та ін.
Суб'єктами наукової і науково-технічної діяльності визнаються наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад'юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації.
Законом утворені два нових органи:
Закон зберігає систему Національної академії наук та національних галузевих академій наук, але істотно демократизує процедури обрання їх керівництва, вперше надає право голосу не лише академікам і членам-кореспондентам, а й представникам колективів наукових установ[2].
Див. також
Примітки
Посилання
