Женев'єв де Голль-Антоньйоз

Женев'єв де Голль-Антоньйоз
фр. Geneviève de Gaulle-Anthonioz
 
Ім'я при народженні: фр. Geneviève Germaine Agnès de Gaulle[1]
Народження: 25 жовтня 1920(1920-10-25)[2][3][…]
Сен-Жан-де-Валерискль, Гар
Смерть: 15 лютого 2002(2002-02-15) (81 рік)
VI округ Парижа, Париж, Франція
Поховання: Пантеон і Q83279188?
Країна:  Франція
Освіта: Університет Реннаd і Паризький університет
Партія: Об'єднання французького народу
Батько: Xavier de Gaulled
Шлюб: Bernard Anthoniozd
Діти: Michel Anthoniozd і François Marie Anthoniozd
Нагороди:
Воєнний хрест 1939—1945 медаль Опору Великий Хрест ордена Почесного легіону великий офіцер ордена Почесного легіону

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Женев'єв де Голль-Антоньйо́з (фр. Geneviève de Gaulle-Anthonioz; 25 жовтня 1920 (104 роки), Сен-Жан-де-Валерискль, департамент Гар — 14 лютого 2002, Париж) — учасниця французького руху Опору під час Другої світової війни. У післявоєнні роки боролася за права людини і проти бідності, з 1964 по 1998 рік — президент міжнародного руху АТД Четвертий Світ. Перша жінка, нагороджена Великим хрестом ордену Почесного легіону.

У травні 2015 року часточка землі з її могили перепохована у парижському Пантеоні[5][6].

До війни

Женев'єв де Голль була дочкою Ксав'є — старшого брата Шарля де Голля. Її батько був гірничим інженером у Саарі. Ще у ранньому дитинстві, у віці чотирьох років, вона втратила матір. Після того, як Саар за результатами плебісциту у 1935 році був повернутий Німеччині, Женев'єв разом зі сім'єю перебралася у Ренн, де отримала середню освіту. Оскільки вона майже 15 років прожила у Саарі, то досконало володіла, окрім французької, німецькою мовою[5][7].

Рух Опору

До початку Другої світової війни і окупації Франції Німеччиною Женев'єв була студенткою історичного факультету у Рене. 18 червня 1940 року вона дізналася, що її дядько Шарль де Голль виголосив промову у Лондоні, у котрій закликав французів битися за визволення своєї країни[5]. З цього часу вона почала брати участь в акціях Опору: зривала зі стін нацистські листівки, а один з прапорів з мосту через Вілен забрала додому у якості трофею[8].

У 1941 році Женев'єв поступила до Сорбонни і переїхала до Парижу, де жила у своєї тітки Мадлен, котра була активною учасницею руху Опору у складі так званої «мережі Музею людини»[fr] (хоча остання через коспірацію не знала, що працює на цю організацію)[8]. У квітні 1943 року Женев'єв стала учасницею руху «Захист Франції» і займалася випуском і розповсюдженням однойменної підпільної газети France Soir[5].

20 липня 1943 року Женев'єв де Голль арештувало гестапо. Вона опинилася в паризькій в'язниці Френ, а пізніше в ув'язнені у Комп'єні. 2 лютого 1944 року її перевели у концентраційний табір Равенсбрюк. З листопада 1944 року за наказом Генріха Гіммлера, який вважав можливим використати стан Женев'єв у якості одного з козирів на можливих переговорах з її дядьком, вона була поміщена в одиночну камеру у підземний бункер, де провела чотири місяці. Після визволення концтабору частинами Червоної армії у лютому 1945 року поїхала до Базеля, де зустрілася із батьком[5][7][9].

Після війни

У 1946 році Женев'єв де Голль вийшла заміж за видавця і колишнього учасника Руху Опору Бернара Антоньйоза (1921—1994). Разом з іншими депортованими вона брала участь у створенні Асоціації депортованих та інтегрованих учасників Опору (ADIR), президентом котрої стала[5]. У 1947 році взяла участь у діяльності партії Об'єднання французького народу, створеної її дядьком Шарлем де Голлем[7]. У 1987 році брала участь як свідок обвинувачення в судовому процесі проти «ліонського ката» Клауса Барбі[5].

У 1958 році Женев'єв де Голль-Антоньйоз працювала в Міністерстві культури, під керівництвом Андре Мальро. У цій якості вона познайомилася зі священником отцем Жозефом Вресінськи, який боровся за права бездомних і бідних. Женев'єв залишила роботу в міністерстві й увійшла до складу засновників благодійного товариства «Допомога в потребі» (АТД), яку очолювала впродовж багатьох років — з 1964 по 1998 роки. Завдяки її багаторічної діяльності в 1998 році у Франції був прийнятий спеціальний закон про боротьбу з бідністю[5][7][9].

Церемонія перезахоронення у паризький Пантеон. 27 травня 2015

Нагороди

Женев'єв де Голль Антоньйоз була нагороджена Військовим хрестом, медаллю Опору. У 1998 році вона стала першою жінкою, нагородженою Великим хрестом Ордену Почесного легіону[5].

27 травня 2015 прах Женев'єв де Голль-Антоньйоз повинен був перепохований в паризькому Пантеоні, але через заперечення родичів туди була перенесена лише частинка землі з її могили[6][9].

Примітки

  1. ↑ Fichier des personnes décédées
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Babelio — 2007.
  4. ↑ GeneaStar
  5. ↑ а б в г д е ж и к Geneviève de Gaulle-Anthonioz (фр.). Encyclopédie Larousse. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  6. ↑ а б Fabrice Veysseyre-Redon (13 березня 2015). Les dépouilles des deux résistantes n’iront pas au Panthéon (фр.). Le Dauphiné. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  7. ↑ а б в г Geneviève de Gaulle - Anthonioz. Entrée de quatre figures de la Résistance au Panthéon (фр.). Musée de la résistence en ligne. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  8. ↑ а б Geneviève de Gaulle - Anthonioz. Contexte historique (фр.). Musée de la résistence en ligne. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  9. ↑ а б в Geneviève de Gaulle Anthonioz. Les biographies (фр.). Centre des monuments nationaux. Архів оригіналу за 12 червня 2015. Процитовано 27 жовтня 2015.