Жак Лакан
фр. Jacques Lacan
Ім'я при народженні	фр. Jacques Lacan[1]
Народився	13 квітня 1901(1901-04-13)[2][3][…] III округ Парижа, Париж, Франція[5][6][1]
Помер	9 вересня 1981(1981-09-09)[2][3][…] (80 років) VI округ Парижа, Париж, Франція[7][1] ·колоректальний рак[8]
Поховання	Гітранкур
Країна	Франція[9]
Діяльність	психоаналітик
Alma mater	Колеж Станіслава в Парижі (1918) Факультет медицини, Парижd (1932)[10]
Галузь	психоаналіз
Заклад	Sainte-Anne Hospital Center - GHU Parisd
Посада	президент[11]
Науковий ступінь	доктор медицини
Вчителі	Henri Clauded Гаетан Гасьян де Клерамбоd і Jean Baruzid
Брати, сестри	Marc-François Lacand[12]
У шлюбі з	Сільвія Батай Marie-Louise Blondind
Діти	Judith Millerd Sibylle Lacand Caroline Roger-Lacand
Родичі	Jacques-Alain Millerd, Fabrice Roger Lacand і Cyril Roger-Lacand
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Жак Лакан у Вікісховищі

Жак-Марі-Еміль Лакан (13 квітня 1901, Париж — 9 вересня 1981) — французький психоаналітик та психіатр, який зробив значний внесок у теорію психоаналізу, філософію та літературознавство.

З 1953 по 1981 рік читав щорічні семінари у Парижі, здійснивши значний вплив на французьких інтелектуалів у 1960-ті та 1970-ті роки, особливо постструктуралістських мислителів. Його інтердисциплінарне вчення ґрунтується на теоріях Фрейда і включає такі поняття як несвідоме, комплекс кастрації, Его; ідентифікація; та мова як суб'єктивне сприйняття. Теорії Лакана відносять до критичної теорії, літературознавства, філософії і клінічного психоаналізу.

Жак Лакан використовує термін «реальне» (фр. reel) як іменник ще у ранній роботі, опублікованій у 1936 році. У цей час термін «реальне» був популярним серед філософських кіл Парижа і був детально опрацьований у праці Еміля Меєрсона (на якого Лакан посилається у своїй статті). Меєрсон визначає реальне як «онтологічний абсолют, як істинне буття-у-собі». Говорячи про реальне, Лакан, отже, продовжує усталену практику одного з напрямків філософії початку XX століття. Однак, хоча початки використання Лаканом цього поняття можна віднести до такого усталеного значення, пізніше цей термін зазнає численних переформулювань та перетлумачень впродовж усієї інтелектуальної діяльності Лакана.

Спочатку реальне у теорії Лакана просто протиставляється сфері образу, що, певною мірою, поміщає його у царину буття як противаги видимості. Однак вже той факт, що навіть у цей час Лакан розрізняє реальне та «істинне», свідчить про те, що його розуміння реального наділене певною суперечливістю.

Після першого вживання у 1936 році термін «реальне» зникає з робіт Лакана аж до 1950-тих, коли він згадує твердження Гегеля, що «все реальне є раціональним (і навпаки)». Лише у 1953 році Лакан перетворює реальне на одну з фундаментальних категорій психоаналітичної теорії. Реальне стає одним із трьох порядків, за допомогою яких можна описати усі психічні феномени (інші два — це Символічне та Уявне). Відтепер реальне стає не просто протиставленим уявному, але також поміщається за межами символічного. На відміну від символічного, яке конституюється за допомогою опозицій, таких як присутність та відсутність, «у реальному немає відсутності». Тоді як символічна опозиція натякає на можливість того, що щось може бути відсутнім з символічного порядку, реальне «завжди на своєму місці: воно несе, воно намертво прилипло, байдуже до того, що могло б зігнати його звідти».

Тоді як символічне — це набір диференційованих, окремих елементів, званих позначниками, реальне, саме у собі, є недиференційованим: «реальне абсолютно позбавлене розривів». Символічне впроваджує «розрив у реальне» у процесі сигніфікації: «саме світ слів створює світ речей — речей, які початково були перемішані у hic et nunc всього у процесі становлення буття»

У формулюваннях 1953—1955 років реальне описується як те, що знаходиться поза мовою і не асимілюється в ході символізації. Як те, що «повністю чинить опір символізації». Або, знову ж таки, реальне мислиться як «царина того, що триває за межами символізації». Таке тлумачення не зазнає змін впродовж наступних років кар'єри Лакана, що спонукає його пов'язувати реальне з поняттям неможливості. Реальне є «неможливим», оскільки його неможливо уявити, неможливо інтегрувати у символічний порядок і ним неможливо жодним чином заволодіти. Саме такий характер реального, його статус неможливого та опір символізації, надає йому травматичної якості. Так, у своєму прочитанні історії хвороби Маленького Ганса у семінарі 1956—1957-го років Лакан виявляє два реальні елементи, які втручаються і порушують уявну доедипівську гармонію дитини: реальний пеніс, який робить себе відчутним в інфантильній мастурбації та новонароджена сестра.

Реальне також має елементи значення матерії, позначаючи матеріальний субстрат, що знаходиться під уявним та символічним. Такі конотації матерії також пов'язують реальне зі сферою біології та з тілом у його безпосередній фізіологічності (на противагу до уявних та символічних функцій тіла). До прикладу, реальним батьком є біологічний батько, а реальним пенісом — фізичний пеніс на противагу символічним та уявним функціям цього органу.

Впродовж своєї діяльності Лакан використовує поняття реального, щоб пролити світло на цілий набір клінічних феноменів:

Реальне є об'єктом тривоги. Його неможливо опосередкувати, а тому воно є «фундаментальним об'єктом, який не є вже більше об'єктом, а цим щось, зустріч з яким змушує всі слова замовкнути, а всі категорії зазнати поразки, об'єктом тривоги par excellence» Саме невдала зустріч із цим реальним об'єктом постає перед нами у формі травми. Це tyche, яке розташоване за межами «символічного automaton»

Коли щось неможливо інтегрувати у символічний порядок, як наприклад у психозі, воно може повертатися у реальному у формі галюцинацій, снів наяву, так званих фантазмів.

Застосування Лаканом терміну реальне є дуже складним та проблематичним. Складається враження, що Лакан навмисне докладає зусиль, щоб зробити це поняття найбільш загадковим та розмитим з усіх трьох порядків, говорячи про нього найменше і залишаючи його остаточне значення радикально невизначеним. Відтак зовсім не зрозуміло, чи реальне є зовнішнім чи внутрішнім, і чи його можливо осягнути за допомогою розуму. З одного боку, реальне просто позначає об'єктивну, зовнішню реальність, матеріальний субстрат, який існує незалежно від спостерігача. З іншого боку, таке наївне тлумачення реального підривається тим фактом, що реальне також включає такі феномени як галюцинації та травматичні сни. Така амбівалентність відображає двозначність, яка властива ще фройдівському терміну «реальність» (Wirklichkeit та Realität) та його розрізнення між матеріальною реальністю та психічною реальністю.

З одного боку, реальне не можна пізнати, оскільки воно знаходиться за межами уявного та символічного. Це щось на зразок «речі-в-собі» Канта, непізнаваного х. З іншого боку Лакан цитує твердження Гегеля, що реальне є раціональним, а раціональне — реальним, тим самим даючи зрозуміти, що його можна пізнати за допомогою розрахунків та логіки.

У роботах Лакана 1970-их років можна виявити спробу розв'язати таку невизначеність, за допомогою розрізнення між реальним та реальністю (наприклад тоді, коли Лакан визначає реальність як «гримасу реального» у 1973 році). У цій опозиції реальне виразно поміщається за межами пізнаваного та піддатливого до асиміляції, тоді як реальність позначає суб'єктивні репрезентації, що є продуктом символічних та уявних артикуляцій. Однак навіть після запровадження такого розрізнення, Лакан все ще часто використовує поняття реального та реальності як взаємозамінні терміни.

Найжорсткішій критиці Лакана, як і багатьох інших філософів, піддавали позитивісти — дослідники з галузі точних наук, а саме Алан Сокал і Жан Брікмон в своїй книзі «Інтелектуальні виверти». Поряд з критикою інших постструктуралістів вони засуджують ту «вольність», з якою Лакан оперує термінами, запозиченими з різних галузей математики, таких як, наприклад, топологія, звинувачуючи його в «поверховій ерудиції» і зловживаннями науковими поняттями, які він нібито не розуміє.

У 1966-му році виходить книжка Лакана «Семінари» (фр. Écrits) — збірка текстів, перероблених із лекцій, читаних ним у 1950-х роках.

Серед найважливіших есеїв Лакана виокремлюють:

• Стадія дзеркала як формотворчий чинник Я (1949)
• Інстанція літери в несвідомому, або Доля розуму після Фройда (1957)

• De la psychose paranoïaque dans ses rapports avec la personnalité, Paris, Le Seuil, 1975
  (дисертація, вперше опублікована 1932 року, онлайн [Архівовано 3 січня 2022 у Wayback Machine.]).
• Écrits, Paris, Le Seuil, 1966; réed. 1999 ISBN 2020380544.
• Le Séminaire, Paris, Le Seuil
  (25 томів, публікація семінарів, що почалася 1973 року ще не закінчена).
• Autres écrits, Paris, Le Seuil, 2001 ISBN 2020486474.
• Pas tout Lacan, École de la cause freudienne, Paris, 2012 (inédits de Jacques Lacan [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.])

• Азарова Ю. О. Поняття «об'єкт а» в психоаналізі Ж. Лакана // «Майбутнє особистості та сім'ї: виміри філософської антропології, психоаналізу, арт-терапії»: Матер. VІ мiжнар. наук. конф. (Київ, 22–23 травня 2019 р.). — К.: Нац. пед. унів. ім. М. П. Драгоманова, 2019. — С. 123—128.
• Лакан, Жак // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Словенська лаканівська школа // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 407.
•  Elizabeth Grosz, Jacques Lacan: a Feminist Approach, New York, Routledge, 1995, 218 p.
•  Drazien, M. et al. (2004) Dictionary of Psychoanalysis Dizionario di Psicanalisi, Gremese, Roma 2004. ISBN 8884401704.
• Elizabeth Grosz, Jacques Lacan: A Feminist Introduction, New York, Routledge, 2002, 224 p.
• Catherine Clément, Vies et légende de Jacques Lacan, Grasset, Paris, 1981 (ISBN 2246254612), 256 p.
• Élisabeth Roudinesco, Jacques Lacan: Esquisse d'une vie, histoire d'un système de pensée, Paris, Fayard, coll. " La Pochothèque ", 2009 (1re éd. 1993) (ISBN 9782253088516)
•  Paul-Laurent Assoun, Lacan, " Que sais-je? " N° 3660, Paris, PUF, 2003, (ISBN 2130533159)
• Barbara Cassin, Jacques le sophiste. Lacan, logos et psychanalyse, Paris, Epel, 2008, 260 p. (ISBN 978-2-35427-025-4).
•  Sybille Lacan, Un père: puzzle, Gallimard, Paris, 1994 (ISBN 2070780546). — спогади.
•  Славой Жижек. Як читати Лакана / пер. з англ. Павла Шведа. — Київ: Комубук, 2019.
• Славой Жижек. Погляд навскіс. Вступ до теорії Жака Лакана через популярну культуру / пер. з англ. Павла Шведа. — Київ: Комубук, 2018.
• Павло Швед. Жижекіанські уроки // Павло Швед. «З чого нам дозволено сміятись?» та інші есе. — Київ: Комубук, 2018, с. 7-91.
• Павло Швед. Слово на букву «д». Лакан і дискурс // Павло Швед. «З чого нам дозволено сміятись?» та інші есе. — Київ: Комубук, 2018, с. 136—147.
•  Елізабет Рудинеско й Ален Бадью. Жак Лакан: сучасність минулого. / пер. з фр. Павла Шведа. — Київ: Комубук, 2020. ISBN 978-617-7438-25-9

• An Introductory Dictionary of Lacanian Psychoanalysis — Dylan Evans [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Лакан, Жак // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Словенська лаканівська школа // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 407.
• Славой Жижек. Річ із внутрішнього простору
• Орест Андрус. Лакан, політика та постпозитивізм: сучасна соціальна критика [Архівовано 21 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Спільне. — 7 грудня 2018