Жак Бюс

Жак Бюс
Основна інформація
Дата народженнябл. 1500
Місце народженняГент
Дата смертісерпень 1565
Місце смертіВідень
ГромадянствоБельгія Бельгія, Італія Італія
Національністьфламандець
Професіякомпозитор, органіст
Інструментиорган
Жанрричеркар, мотет, шансон, духовний шансон

Жак Бюс (фр. Jacques Buus), (Якоб Бюс нід. Jakob Buus) ( л.1500, Гент — серпень 1565, Відень) — фламандський органіст та композитор пізнього Відродження, належав до франко-фламандської школи та був серед перших представників венеціанської школи. Був одним з перших композиторів, що створювали ричеркари, попередників фуги, та прославленим автором шансонів.

Біографія

Жак Бюс очевидно родився у Генті, хоча відомостей про його перші роки недостатньо, як і про всіх композиторів того часу. Здається певним, що міг отримати освіту або почати свою кар'єру у Франції, з якою підтримував зв'язки протягом усього життя. У 1538 році опублікував свій перший шансон у Ліоні у нотного видавця Жака Модерна.

Три роки по тому попрямував до Венеції, де взяв участь у конкурсі на посаду другого органіста Базиліки Сан Марко, отримавши її працював з першим органістом, монахом братом Джованні Армоніо. Це відбувалося під час керування музичною капелою Адріана Віларта, який перетворив її у одну з найзнаменитіших у Європі, вона поступалася лише папській капелі у Римі. Бюс залишався там до 1550 року, коли переїхав до Франції, можливо через те, що не міг розрахуватися з боргами; однак здається, що причиною переїзду був його перехід у протестантизм.

У 1543 році присвятив збірку шансонів кальвіністці герцогині Феррари, а у 1550 році підніс у дарунок протестанту ерцгерцогу Австрії Фердинанду II книгу протестантських chansons spirituelles (духовних шансонів), пославши її до Відня. Наприкінці 1550 року переїхав до Відня, де обійняв посаду при дворі Габсбургів і де залишався решту свого життя, ігноруючи численні запрошення, що надходили з Венеції.

Музика

Бюс відіграв значну роль у розвитку інструментального ричеркара; написав найдовший з будь-коли створених, який мав не менше 98 імітаційних пунктів. Інший мав 358 бревісів (еквівалентні 716 тактам з 4/4; типовий tactus[en] часу розподіляв від 60 до 80 мінім на хвилину). Вони були розроблені контрапунктичне з використанням всіх технік фламандської поліфонії, а саме аугментацію, , демінуцію, інверсію тощо.

Писав також вокальну сакральну музику — мотети та chansons spirituelles (специфічна протестантська форма шансонів), які не виконувались у католицькій Венеції. Його мотети нагадували аналогічні твори Ніколя Ґомбера: зі щільною фактурою, проникаючими імітаціями та вільним поводженням з темою.

Бібліографія

  • The New Grove Dictionary of Music and Musicians, ed. Stanley Sadie. 20 vol. London, Macmillan Publishers Ltd., 1980. ISBN 1-56159-174-2
  • Gustave Reese, Music in the Renaissance. New York, W.W. Norton & Co., 1954. ISBN 0-393-09530-4
  • Eleanor Selfridge-Field, Venetian Instrumental Music, from Gabrieli to Vivaldi. New York, Dover Publications, 1994. ISBN 0-486-28151-5

Зовнішні посилання