Дутка Микола

Микола Дутка
 Сотник
Загальна інформація
Народження24 жовтня 1913(1913-10-24)
с. Цвітова, тепер Калуський район, Івано-Франківська область
Смерть19 жовтня 1944(1944-10-19) (30 років)
с. Лопушанка, тепер Турківський район, Львівська область
ПсевдоЧорний, Осип, Соловій
Військова служба
Роки служби1943 — 19 жовтня 1944
Приналежність Українська держава (1941)
Вид ЗС УПА
 ОУНР
Війни / битвиДруга Світова війна
Командування
вересень — жовтень 1944 командир сотні Перемиського куреня
серпень — вересень 1944 командир сотні ВО «Сян»
1943 — 1944 Референт СБ Перемиської области
Нагороди та відзнаки
Срібний Хрест Заслуги

Микола Дутка (псевдо.:Чорний, Осип, Соловій; 24 жовтня 1913, с. Цвітова, тепер Калуський район, Івано-Франківська область — 19 жовтня 1944, с. Лопушанка, тепер Турківський район, Львівська область) — український військовик, сотник УПА, перший лицар Срібного хреста бойової заслуги УПА 2 класу[1].

Життєпис

Микола Дутка народився в багатодітній родині Григорія і Софії з дому Куйбіда у с. Цвітова, тепер Калуський район, Івано-Франківська область. Навчився рахувати, читати і писати ще в дошкільному віці. Після закінчення на відмінно сільської початкової школи і калуської гімназії, в 1930-1934 роках навчався у львівській торговельній школі. Був очільником п'ятірки ОУН на своєму курсі під псевдо Чорний, а з 1933 року — виховним референтом ОУН школи.

По закінченні торговельної школи у 1934 році повертається у Калуш і входить до повітового проводу ОУН, зв'язковим пунктом був його власний магазин. 7.11.1936 одружився з донькою іншого члена проводу ОУН — Марією Супрун, але через два роки овдовів. Як активний учасник ОУН був ув'язнений у станіславській тюрмі, утік у вересні 1939 року при розпаді Польщі. Наприкінці 1939 року під загрозою арешту НКВС вимушений втікати за кордон. У Кракові та Варшаві проходив вишкіл ОУН і отримав нове псевдо — Осип, повернувся в Калуш влітку 1941 року. Навесні 1942 року відряджений ОУН у Перемишль. Працював бухгалтером у дирекції «Маслосоюзу» в Перемишлі у 1943–1944 роках. Від 1943 року Микола Дутка референт СБ Перемиської области. З боївок СБ у серпні 1944 року організував і очолив сотню УПА й отримав нове псевдо — Соловей. У серпні–вересні 1944 року — командир сотні у ВО «Сян».

Микола Дутка, як командир сотні, брав участь у Карпатському рейді у складі куреня «Лемківщина» у вересні 1944 року. В жовтні 1944 року сотня Миколи Дутки в складі Перемиського куреня брала участь у зворотному рейді зі Станіславівщини на Перемищину[2].

19 жовтня 1944 року, під час зворотного Карпатського рейду, Микола Дутка загинув біля с. Лопушанка, тепер Турківський район, Львівська область, під час сутички з прикордонними військами[3][4], прикриваючи відхід сотні. Похований у братській могилі разом з п'ятьма повстанцями. На могилі встановлений березовий хрест з написом: «Слава Україні! Героям слава! Тут похоронений прах героїв — сотенного Солов'я й інших повстанців, які полягли за Україну. Жовтень 1995 р. Жителі села Лопушанка.»

Нагороди

Наказом Головного Військового Штабу / Головної Команди УПА ч. 1/45 від 25.04.1945 року Микола Дутка нагороджений посмертно Срібним хрестом бойової заслуги УПА 2 класу[5].

Див. також

Примітки

  1. Віталій Манзуренко Лицарі Срібного хреста бойової заслуги 1-го та 2-го класів [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.] Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. — Львів, 2007. – Збірник 9.
  2. Іван Дмитрик-«Лис». Записки українського повстанця (В лісах Лемківщини). — Львів: Червона Калина, 1992. — 160 с.
  3. Володимир Мороз Карпатський рейд загону УПА «Лемківщина»
  4. Перемищина: Перемиський курінь УПА. [Архівовано 26 січня 2019 у Wayback Machine.] — Торонто: Літопис УПА, 1986. Кн. 2: Денники сотні «Крилача» (Ярослава Коцьолка), «Ударники» 6, 96а пера хор. Ярослава Коцьолка, хор. Володимира Щигельського та бунчужного «Ореста» і документи сотні / Я. Коцьолок, В. Щигельський, 1987. — 261 с. + дод. — Літопис Української Повстанської Армії; т. 14. ISBN 0-920092-08-X
  5. ЦДАВО України. – Ф. 3838. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 26–32.

Джерела