PROFILPELAJAR.COM

Дудко Федір
Дудко Федір
Псевдонім	Одуд, Карпенко, Ф. Дудко-Карпенко, Трифон, Чугайстер
Народився	7 травня 1885; Шабалинів
Помер	1 березня 1962 (76 років); Нью-Йорк
Діяльність	письменник
Членство	Наукове товариство імені Шевченка

~~|Примітки=~~

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дудко.

Дудко Федір (нар. 7 травня 1885(18850507) — 1 березня 1962) — український письменник, журналіст. Псевдоніми — Одуд, Карпенко, Ф. Дудко-Карпенко, Трифон, Чугайстер.

З біографії

Народився 7 травня 1885 р. у с. Шаболині (Шабалинів) Сосницького повіту на Чернігівщині. Закінчив гімназію в Новгороді-Сіверському, студіював журналістику в Москві (1904—1906). З 1907 р. працював у пресі (м. Київ), студіював архітектуру в Київському політехнічному інституті. У часи УНР працював у міністерстві земельних справ. Потім переїхав до Львова і працював у бібліотеці Наукового товариства ім. Шевченка.

Псля семи років праці був звільнений «за редукцією», протягом року був безробітним.^[1] У 1940 р. перебував у Любліні, потім Кракові, працював у щоденнику «Краківські вісті». Редагував «Наше слово» (Берест), «Пінську правду» (Пінськ). У 1944 р. емігрував до Німеччини, співпрацював із журналами «Церква й життя», «Голос». Був ув'язнений гестапівцями і чудом урятований. У 1949 р. прибув до США і продовжив творчу діяльність. Редагував журнал «Самопоміч». Помер 1 березня 1962 р. у Нью-Йорку. Похований на цвинтарі святого Андрія в Савт Бавнд-Бруку.

Творчість

Автор романів «Прірва» (1928—1931), «Великий гетьман [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1936); збірок оповідань «Краса життя» (1922), «Глум» (1925, 1937), «Дівчата одчайдушних днів» (1937), [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] «Війна [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1947), «Заметіль [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1948); спогадів «Моя молодість» (1965); повістей «Отаман Крук [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]» (1924), «В заграві», «Чорторий [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1946), «Квіти і кров», «На згарищах», «Стрибожа внука [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]» (1948), драматичний твір «Гріх» та ін. творів.

Примітки

↑ Письменник Федір Дудко // Діло. — 1933. — Ч. 146 (9 черв.). — С. 5.

Джерела та література

Герасимова Г. П. Дудко Федір [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 490. — ISBN 966-00-0405-2.
Р. І. Доценко, О. Т. Мукомела. Дудко Федір Степанович [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Дудко Федір // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — Львів, 1993. — Т. 2. — С. 603.
Дорошенко В. Про письменника, громадянина, друга // Слово. Збірник 1. — Нью-Йорк, 1962. — С. 315—317.
Маркусь В. Дудко Федір // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. -Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 260.
Світайло Л. Р. Дудко Федір // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 122.
Федорів Р. Портрети в різьблених рамах // Дзвін. — 1991. — № 1. — С. 54.
Шевельов Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції // Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн. — Кн. ІІ. Літературознавство / Упоряд. І. Дзюба. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 593—632.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Дудко Ф. Великий гетьман: іст. роман / Федір Дудко ; іл. М. Бутовича. — Львів: Укр. культура, 1936. — 239 с., 6 арк. іл. — (Літературна бібліотека «Української культури» ; ч. 1). [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]