Дочка радянськогоофіцера, колишнього коменданта острова Врангеля, майора ВПС Федора Васильовича Куликова[3]. Федір Васильович Куликов народився 31 травня 1927 р. в селі Пожинська, Єгорївського району, Московської області, у великій селянській російській сім'ї, восьмим з одинадцяти дітей у сім'ї Василя Дмитровича (1897—1969) та Ганни Євгенівни Куликових (1901—1979, до шлюбу Золотова). У 1944 році, у 17 років, він вступив до лав Радянської Армії, одночасно вступивши до 3-го Чкалівського військового авіаційного училища у м. Ворошиловграді. У 19 років одружився з ровесницею, російською дівчиною Валентиною Петрівною Івановою. У неповні 20 років отримав перше офіцерське звання молодший лейтенант. У подальші роки Федір Куликов служив у частинах військово-повітряних сил — від НДР до Чукотки: Забайкалля, гарнізони Чита, Укурей, Борзя, Анадир, острів Врангеля, Шайковка в Калузької області. У 1972 році за станом здоров'я у званні майора Куликова було звільнено з армії у відставку.
У 1947 році в Коломенському районіМосковської області народилася Алла Куликова. У 1970 році закінчила художньо-графічний факультет Смоленського педінституту. З лейтенантом ВПС, чеченцем за національністю Джохаром Дудаєвим познайомилася у Калузькій області, у військовому містечку Шайківка. 1969 року одружилася. Народила двох синів — Авлура та Дегі — і дочку Дану. Джохар Дудаєв став генерал-майором ВПС СРСР і згодом першим Президентом Чечні, який розпочав політику максимальної незалежності від Росії.
У 1980-х роках працювала вчителькою малювання у середній школі селища при військовому аеродромі «Середній» Усольського району Іркутської області.
Після загибелі чоловіка 21 квітня 1996 намагалася покинути Чечню і вилетіти до Туреччини, проте в аеропорту Нальчика її затримали. Її допитував «спеціально прибулий молодий офіцер, який представився полковником Олександром Волковим» і якого вона згодом впізнала, побачивши по телевізору — Олександр Литвиненко (згідно зі свідченнями Ахмеда Закаєва у справі про вбивство Литвиненка, той також підтвердив, що допитував Аллу[4]). 28 травня Президент Росії Борис Єльцин, зустрічаючись у Кремлі з лідерами чеченських повстанців, пообіцяв їм звільнити Аллу Дудаєву. Після звільнення вона повернулася до Чечні і в 1996—1999 роках співпрацювала з міністерством культури ЧРІ.
У жовтні 1999 року з дітьми (на той час вже дорослими) виїхала з Чечні. Жила в Баку, з 2002 року у дочки в Стамбулі, потім у Вільнюсі (син Алли та Джохара Дудаєвих — Авлур — отримав литовське громадянство і паспорт на ім'я Олега Давидова; сама Алла мала лише дозвіл на проживання). У 2003 і 2006 роках вона намагалася отримати громадянство Естонії (де в 1987—1990 роках проживала з чоловіком, який на той час командував дивізією важких бомбардувальників і був начальником гарнізону Тарту), але обидва рази їй було відмовлено.
Все життя Алла Дудаєва пише вірші та картини[5]. До 20 жовтня 2012 року працювала на грузинському російськомовному телеканалі Перший кавказький (вела передачу «Кавказький портрет»).
Картини Алли Дудаєвої виставлялися в різних країнах світу, переважно завдяки медійній популярності її чоловіка[6][7][8].
З 2009 року є членкинею Президії Уряду Чеченської Республіки Ічкерія[9]. Станом на квітень 2019 є головою даної президії[10].
Бібліографія
На зламі століть. 1993 (вірші, живопис)
Мільйон перший: Джохар Дудаєв. 2003 (мемуари)
Переклади іноземними мовами
Milyon birinci (Мільйон перший) «Şule Yayınları», 448 стор. 2003 ISBN 9756446080(тур.)
Le loup tchétchène: ma vie avec Djokhar Doudaïev (Чеченський вовк: моє життя з Джохаром Дудаєвим) Maren Sell 398 стор. 2005 ISBN 2-35004-013-5(фр.)
