Ще до заснування дослідного інституту, Раман звернувся до колишнього магараджі Майсура з проханням виділити землю для будівництва офісу та конференц-зали для Індійської академії наук[en]. Магараджа задовольнив прохання Рамана і у 1934 році Індійській академії наук була виділена земельна ділянка в передмісті Маллешварам[en] в Бенгалуру площею 4 га. Проте академія, очолювана в той час Раманом, сім років не використовувала землю. Згідно з умовами угоди з магараджею, уряд Майсуру міг застосувати цю землю для інших цілей, якщо наприкінці 1941 року вона залишиться невикористаною.
Раман, як президент академії наук, провів надзвичайні збори академії в 1941 році і запропонував побудувати на цій землі науково-дослідний інститут (і назвати на його честь). Пропозицію було схвалено, і на землі було закладено перший камінь, як свідчення того, що земля вже використовується. Проте лише в 1948 році інститут відкрили. Того ж року Раман пішов у відставку з посади голови відділу фізики Індійського наукового інституту та перейшов до свого щойно заснованого інституту. Таким чином, Інститут Рамана почав працювати під егідою Індійської академії наук, і обидві ці установи очолював Раман[3].
Раман не любив писати звіти за науковими проєктами. З цієї причини він відмовився приймати будь-які кошти від уряду Індії та інших джерел. Як Нобелівський лауреат, Раман користувався значною повагою в індійському суспільстві, і зміг зібрати кошти для інституту за рахунок приватних пожертв і зборів коштів без участі держави. Раман казав: «Наші найкращі люди були жебраками — Будда, Шанкара і Махатма Ганді». Раман також вважав недостатнім той контроль, який уряд приділяв фінансуванню наукових досліджень у 1950-х і 1960-х роках[4].
Раман вважав, що після його смерті посади президента Індійської академії наук та директора Дослідницького інституту Рамана можуть перейти до різних осіб, і що Дослідний інститут Рамана не повинен залишатися в підпорядкуванні Індійської академії наук, а натомість мати автономію та окремий статус. Незадовго до своєї смерті Раман створив основу для управління інститутом, повністю відокремивши його від Індійської академії наук і надавши йому автономію. Інститут прийняв зміни одразу після смерті Рамана в 1971 році за згодою уряду. З 1972 року він працює завдяки щорічним грантам, які виділяє Департамент науки та технологій[en] уряду Індії[5].
Колекції
В інституті також зберігається геологічна та зоологічна колекції Рамана. Геологічна колекція включає дорогоцінні камені, кристали, мінерали і зразки гірських порід з усього світу. Біологічна колекція включає опудала птахів, жуків і метеликів.
Напрями досліджень
Індійська марка 2023 року із зображенням Рамана, присвячена 75-річчю інституту
Одним з актуальних пріоритетних напрямів досліджень інституту є рідкі кристали[8]. Дослідницька програма охоплює широкий спектр тем, від синтезу нових рідкокристалічних матеріалів до електроніки дисплеїв. Найважливішими досягненнями групи є відкриття стовпчастої фази, утвореної дископодібними молекулами, і викликаного тиском мезоморфізму.
Також група рідких кристалів досліджує поверхнево-активні речовини, полімери, фізику біологічних систем.
Астрономія і астрофізика
Астрономія та астрофізика є одним з основних напрямів роботи Дослідницького інституту Рамана[9], цей відділ має найбільшу кількість співробітників. Основні астрономічні дослідження, які проводяться в інституті, стосуються нейтронних зір та пульсарів, космології, дифузної речовини в просторі та астрономічних оглядів в радіодіапазоні.
Іншим основним напрямом діяльності групи теоретичної фізики було вивчення поширення світлових хвиль у певних типах рідких кристалів і мінералів і пов'язане з ними явище поляризації. Шиварамакрішнан Панчаратнам[en], який приєднався до інституту в 1954 році, відкрив фундаментальний квантовий оптичний ефект, довівши існування геометричної фази в оптиці, званої тепер фазою Панчаратнама.
Фізика світла та матерії. Лабораторія квантової інформації та обчислень
.jpg)