PROFILPELAJAR.COM

Даріо Ардженто
Даріо Ардженто
Дата народження	7 вересня 1940 (84 роки)
Місце народження	Рим, Королівство Італія
Громадянство	Італія
Професія	кінорежисер, кінопродюсер, сценарист, композитор, режисер, актор
Magnum opus	Deep Redd, Tenebraed, Суспірія, The Stendhal Syndromed, П'ять днів і The Bird with the Crystal Plumaged
Нагороди	Sitges Film Festival Best Director awardd (1976) Sitges Grand Honorary Awardd (2022) Time Machine Awardd (1999) Премія «Давид ді Донателло» за життєві досягненняd
IMDb	ID 0000783
	Даріо Ардженто у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ардженто.

Даріо Ардженто (італ. Dario Argento; нар. 7 вересня 1940, Рим) — італійський кінорежисер, продюсер і сценарист.

Біографія

Народився 7 вересня 1940 в Римі, в родині кінопродюсера Сальваторе Ардженто.

Його батько був досить важливою фігурою в післявоєнному італійському кіно. Дядько, Клаудіо Ардженто, також був продюсером і сценаристом, так що у Даріо з самого початку був відкритий шлях у велике кіно.

Свою кар'єру він почав як кінокритик в щоденній римській газеті «Paese Sera», але не надто вдало. Пізніше, у 1968 році, почав писати сценарії для спагеті-вестернів. Вестернівська кар'єра досягла свого піка, коли Даріо брав участь у створенні такого визнаного лідера жанру як «Одного разу на Дикому Заході» Серджо Леоне. Його наступний сценарій — «Один вечір за обідом» привернув увагу Гоффредо Ломбардо, главу італійської кінокомпанії «Тітанус». Всього за кілька років він написав дванадцять сценаріїв для другосортних італійських фільмів.

У 1970 році знімає фільм під назвою «Птах з кришталевим пір'ям», який продюсувала компанія його батька. Це був джалло — чисто італійський жанр, своєрідний закручений детектив-трилер, до межі наповнений кров'ю і жорстокістю. Режисерський дебют Ардженто виявився більш ніж успішним. Цей фільм зробив його відомим навіть за межами Італії. А джіалло став його коронним жанром, який він практично не зрадив за все своє життя. Незабаром він заслужив прізвисько «Вісконті насильства» — насильство в його фільмах було усюди. Його насильство настільки вишукане і майстерне, що захоплює дух, у нього є талант не тільки шокувати й лякати глядача, а й заворожувати на екрані жорсткою дією.

У 1973 році вийшов фільм Ардженто, названий «П'ять днів» з Адріано Челентано у головній ролі, який на цей час все ще є єдиним фільмом майстра, зробленим не в стилістиці джіалло. Це взагалі не фільм жахів, а комедія, яку сам Ардженто називав «дуже італійською і дивною». Фільм не демонструвався за межами Італії й Франції та досі залишається раритетом.

1984 відкрилася нова грань творчості Даріо — він режисує «Феномен», один з найбільш особистих (як він сам стверджує) фільмів в його фільмографії. Цей перший фільм Ардженто знятий англійською мовою виявився дуже успішним в європейському прокаті.

У 1994 Ардженто на Другому міжнародному фестивалі фантастичного кіно в Монреалі (2nd Montreal Festival International Cinema Fantastique) отримав премію за «Досягнення всього життя».

У Римі Даріо відкрив музей з крамницею, який називається «Темно-червоний» (Profondo Rosso). У ньому можна знайти безліч речей, пов'язаних з жахами, знятими в Італії. В підвалі магазину знаходяться спецефекти, які Ардженто використовував в деяких своїх фільмах.

Ардженто завжди сам пише сценарії фільмів, які потім режисує. Він привніс нове бачення жаху не тільки в італійське, але й у світове кіно. Він не тільки підштовхнув грань прийнятного для екрана насильства, яке в його виконанні стало для того часу по справжньому шокуючим, а епічну жорстокість зробив мейнстримом італійського жаху, він ще й став викорінювачем давніх традицій. Наприклад, дуже міцної колірної традиції — він пішов від похмурих, чорно-сіро-синіх і бляклих кольорів, а використовував навпроти — кольори яскраві, кричущі та соковиті. І довів, що вони можуть бути ще страшнішими, ніж традиційні. Те ж саме він зробив і з музикою — до його співпраці з групою «Гоблін» ніхто б не повірив, що громовий рок може бути настільки страшним.

Ардженто є одним з небагатьох режисерів, чиї роботи регулярно піддаються досить жорсткій цензурі. Щоб випустити фільм на екран, Ардженто належало пройти цензорську комісію Італії, що складалася з суддів і психіатрів. За його власним визнанням: «Психіатри досліджують Вас і питають Вас про ваше життя і роботу, і потім вони вирішують, чи можна ваш фільм показувати, чи ні. Це — жахливий досвід!»

У фільмах режисера знімалися в різні роки його дружина, Дарія Ніколоді, і дочки, Фйоре і Азія Ардженто.