Екорегіон гірських лісів Восатчу та Юїнти охоплює гірські хребти та плато, що складають південно-східну частину Скелястих гір. Він охоплює гори Восатч[en], що простягаються від крайнього південного заходу Айдахо на південь через центральну частину Юти, та їх південне продовження — гори Сан-Пітч[en], Веллі[en], Тушар[en] та Пайн-Веллі[en], які простягаються до південно-західної Юти, майже до кордону з Аризоною. Також він охоплює гори Юїнта[en], що простягаються через північно-східну частину Юти, вздовж кордону з Вайомінгом. Це найбільший гірський хребет у континентальних США, що простягається із заходу на схід. Крім того, екорегіон включає ізольований гірський масив Генрі[en], розташований на схід від гір Восатч.
Незважаючи на те, що геологія Восатчу та Юїнти відрізняється, ці хребти межують один з одним та мають значну кліматичну та екологічну подібність, тому їх об'єднують разом. Вони є вододілом між Великим Басейном на заході, Вайомінгським басейном[de] на північному сході та басейном річки Колорадо на південному сході.
Гори регіону не такі високі, як інші частини Скелястих гір. Найвищою вершиною гір Юїнта та всього екорегіону є Королівський пік заввишки 4123 м, а найвищою вершиною гір Восатч — гора Небо[en] заввишки 3637 м. Рельєф регіону представлений стрімкими горами з вузькими гребнями та долинами, які місцями переходять у розчленовані плато. Високогір'я регіону, особливо в горах Юїнта, в минулому були вкриті льодовиками, які залишили тут трогові долини, карлінги, морени та цирки. З геологічної точки зору основу регіону складають осадові, магматичні та метаморфічні породи різного віку. Ґрунти значно різняться залежно від рельєфу та геології, але здебільшого на рівнинних ділянках, де ґрунти мали час для розвитку та накопичення, переважають більш родючі ґрунти, а на стрімких схилах — слаборозвинені, кам'янисті ґрунти.
На західних схилах гір Восатч переважає середземноморський клімат (Csa або Csb за класифікацією кліматів Кеппена), на східних схилах Восатчу та в горах Юїнта — континентальний клімат (Dsb або Dfb за класифікацією кліматів Кеппена), у високогір'ях — субарктичний клімат (Dfc або Dsc за класифікацією Кеппена), або тундровий клімат (ET за класифікацією Кеппена), а в долинах — напівпустельний клімат (BSk за класифікацією Кеппена). Оскільки екорегіон лежить у дощовій тініСьєрра-Невади, опадів тут випадає найменше серед усіх регіонів Скелястих гір. Середньорічна кількість опадів в регіоні коливається від 457 до 1016 мм, значна частина з яких випадає у вигляді снігу взимку. Внаслідок цього в регіоні часто трапляються снігові лавини. Більш посушливе літо приносить високі коливання температури між спекотними днями та прохолодними ночами.
Флора
В межах екорегіону поширені різноманітні рослинні угруповання, на розподіл яких впливає висотна поясність.
Ще вище, на нижніх гірських схилах та в передгір'ях у центральній і південній частині екорегіону поширені великі насадження дубів Гембела (Quercus gambelii), найбільші в Скелястих горах. Окрім дубів, тут також зустрічаються великозубчасті клени (Acer grandidentatum). На середніх висотах гір поширені хвойні ліси, які є домінуючим типом рослинності в екорегіоні. У гірських хвойних лісах переважають тисолисті дуґласії (Pseudotsuga menziesii var. glauca), одноколірні ялиці (Abies concolor) та скручені сосни (Pinus contorta), а також, меншою мірою, жовті сосни (Pinus ponderosa).
Основними загрозами для збереження природи регіону є лісозаготівля, видобуток корисних копалин, надмірний випас худоби та рекреаційна діяльність, зокрема моторизований відпочинок та гірськолижний спорт.
.jpg)