PROFILPELAJAR.COM

Гаряча позасонячна планета. Художній образ планети XO-1b.

Гарячі юпітери — клас екзопланет, що обертаються на відстані менше 0,15 а.о. від материнської зорі.

Загальний опис

Це клас екзопланет, які мають масу, подібну до маси Юпітера (1,9 × 10^27 кг), але розташовані значно ближче до своєї материнської зірки - на відстані приблизно 0,05 астрономічних одиниць. Що значно ближче, аніж відстань Меркурія до Сонця.^[1]. Прикладом такої екзопланети є EPIC 212803289b.

З усіх типів екзопланет гарячі юпітери виявити найпростіше, оскільки вони створюють помітні короткоперіодичні збурення руху зірки, що виявляються за зсувом ліній спектра. Крім того, доволі великою є ймовірність проходження екзопланети перед диском зірки, що дає змогу за зменшенням світності зорі визначити розмір планети.

Згідно з класифікацією екзопланет за Сударським, гарячі юпітери належать до IV—V класу екзопланет.

Типові характеристики

Нагрівання поверхні екзопланети до температури 1000—1500 C (3000) К викликає їх теплове розширення^{[джерело?]}.
Ексцентриситет орбіти близький до нуля, оскільки зменшується внаслідок дії припливних сил^[2].

Походження

Вважається, що екзопланети утворюються на зовнішніх околицях планетної системи, а потім мігрують до центру внаслідок гальмування у газопиловій хмарі^{[джерело?]}.

Короткоперіодичні гарячі юпітери

Це надзвичайно гарячі Юпітери, найближчі до своїх зірок, період обертання яких складає 1-2 дні, а температура може часто досягати 2000 °C.

Пухкі планети

У разі дуже малої відстані від зірки та невеликої маси планети (менше 2 мас Юпітера) планета може не втримуватися своєю гравітацією від нагрівання, що призводить до її сильного термічного розширення і зменшення густини речовини планети. Така планета схожа на газову хмару і називається «пухкою» планетою (англ. puffy planet).

Див. також

Посилання

↑ Николай Диянчук. Основные черты открытых экзопланет и их систем. Архів оригіналу за 22 квітня 2009. Процитовано 24 жовтня 2009. (рос.)
↑ Cassen, P. and Guillot, T. and Quirrenbach, A. (2005). Extrasolar Planets. Springer. с. 45—46. ISBN 978-3-540-29216-6.^{[недоступне посилання]}