Принц Вільгельм у віці 13 років та його молодший брат Едуард у 1778
Більшу частину свого дитинства принц Вільгельм провів у Ричмонді та палаці К'ю, де його освітою займались особисті педагоги[3]. У тринадцять років принц вступив до королівського флотумічманом[4], у 1780 був присутній під час битви поблизу мису Сент-Вінсент[5][6]. Хоча на борті корабля Вільгельма супроводжував наставник, його морський досвід мало відрізнявся від служби інших мічманів, оскільки він поряд з усіма брав участь у приготуванні їжі[7] та навіть був заарештований разом з іншими членами команди за п'яну бійку в Гібралтарі (хоча принца випустили одразу ж, як встановили його особу).[8]
Під час війни за незалежність США принц служив у Нью-Йорку. Революціонери за згоди Джорджа Вашингтона планували викрасти принца, поки він перебував в Америці. Однак британцям стало відомо про ці плани, після чого до Вільгельма, який раніше пересувався Нью-Йорком без супроводу, приставили охорону.[9][10]
Отримав звання лейтенанта у 1785, а за рік став капітаном фрегатаPegasus[11]. Наприкінці 1785 принц служив у Вест-Індії під командуванням Гораціо Нельсона, який високо відгукувався з приводу професійних якостей Вільгельма[12]. Вільгельм і Нельсон стали добрими друзями, практично щовечора вечеряли разом, принц був свідком на весіллі Нельсона[13]. У 1788 Вільгельм став капітаном фрегата Andromeda, а за рік разом зі званням контр-адмірала отримав командування над лінійним кораблемValiant[14].
Вільгельм хотів отримати герцогський титул, подібний до тих, що мали його старші брати, та, як наслідок, отримати місце у Палаті лордів. Однак король Георг III не поспішав надавати сину звання герцога, остерігаючись, що він долучиться до парламентської опозиції[15]. Тоді Вільгельм пригрозив, що буде обиратись до Палати громад від округу Тотнес у Девоні. Під тиском Георг здався, й 16 травня 1789 Вільгельм отримав титули герцога Кларенса й Сент-Ендрюс та графа Мюнстера[16]. Вільгельм як і його старші брати, принц Уельський і герцог Йоркський, публічно підтримував опозиційну до короля партію Вігів, проте, як і у багатьох політиків того часу, політична орієнтація принца була дуже мінливою, тому не можна однозначно приписати його до якоїсь однієї з партій[17].
Коли у 1793 Велика Британія вступила до війни з Францією, принц був готовий служити своїй країні та розраховував взяти у цій війні участь, але йому не надали корабель. Можливо, причиною тому було падіння п'яного принца зі сходів, в результаті якого він зламав руку, а також виступ перед Палатою лордів, в якому Вільгельм висловився проти війни[19]. Наступного року принц висловлювався вже на підтримку війни, але Адміралтейство проігнорувало його прохання про повернення на службу[20]. Вільгельм не полишав спроб узяти активну участь у війні, але навіть отримане ним у 1798 звання адмірала було суто формальним[21].
У 1813 прибув до розташування британських військ у Південних Нідерландах. Спостерігаючи з дзвіниці за бомбардуванням Антверпена, принц сам потрапив під обстріл. Куля пробила його мундир[23].
У Палаті лордів Вільгельм виступав проти скасування рабства, яке, хоч і було незаконним у Великій Британії, все ще існувало у британських колоніях. Багато подорожуючи, принц бачив, що вільні люди на півночі Шотландії живуть гірше, ніж раби у Вест-Індії, тому вважав, що свобода нічого доброго рабам не принесе[24]. Багато парламентарів рахувались із думкою принца, беручи до уваги його досвід життя у Вест-Індії[25]. Виступаючи у Палаті лордів, Вільгельм заявив, що всі прибічники ідей аболіціонізму, та зокрема Вільям Вілберфорс, є або фанатиками, або лицемірами[26]. В інших питаннях принц частіше за все займав ліберальнішу позицію.
Правління
На престол Вільгельм IV вступив у віці майже 65 років — він був найстаршим британським монархом на момент сходження на престол до 2022 року, коли королем став Чарльз III.
Незважаючи на похилий вік і нетривале правління, він встиг доволі багато. За нього було здійснено важливі реформи: переглянуто законодавство щодо бідняків, проведено демократизацію муніципалітетів, вперше введено обмеження на дитячу працю, а у всій Британській імперії скасовано рабство.
За актом в 1832 змінено виборчу систему. Він був останнім королем, який призначив прем'єр-міністра проти волі парламенту (1834).
Після смерті Вільгельма припинила існування особиста унія Великої Британії та Ганновера: як британському монарху йому спадкувала племінниця Вікторія, дочка померлого в 1820 його молодшого брата Едуарда Кентського, однак вона не могла успадкувати ще й Ганноверське королівство, де був чинним салічний закон, і наступним ганноверським королем став ще один молодший брат Вільгельма, герцог Камберлендський Ернст Август.
Родина
У 1791-1811 роках він перебував у фактичному шлюбі з акторкою Дороті Джордан (1761—1816), з якою мав потомство — 10 дітей (на прізвище Фіцкларенс, «фіц» — традиційний старофранцузький префікс до імені незаконнонароджених дітей). Після вступу на престол Вільгельм присвоїв своєму старшому сину Джорджу титул графа Мунстера (рід припинився у 2002 році).
Після смерті племінниці, принцеси Шарлотти, у 1817 році (що ставило під загрозу майбутнє династії), разом із низкою інших своїх братів поспіхом вирішив завести сім'ю та 11 липня 1818 року одружився з Аделаїдою Саксен-Мейнінгенською (13 серпня 1792 — 2 грудня 1849). Від цього шлюбу народились дві дівчинки, проте жодна з них не вижила.
.svg)
.svg)
.svg)
.svg)