Пред першою світовою війною у Сербії існувало лише три військові звання: Генерал (від 1872), Генерал армії (від 1900 до 1901) та Воєвода (від 1901). Чотири звання були введені у Королівстві Сербів Хорватів та Словенців у 1923 та залишались до 1945. Були тільки два типи погонів: із двоголовим орлом та гербом Королівства СХС або Югославії для Воєводи та без них для всіх інших генеральських звань. Різні ранги генералів позначались гострими шестикутними зірками на манжетах. Крім того, основа тканини для погонів генерала армії (було почесним званням починаючи з 1900-1901) та дивізійного генерала була світло-блакитна і в кольорі роду військ для бригадного генерала. Протягом середньовіччя, воєвода (серб.Vojvoda) був військовим командувачем та шляхетним званням. Під час Балканських воєн та Першої світової війни цей титул використовувався для позначення найвищого військового звання у сербській армії, а пізніше і у королівській югославській армії (вище генерала - як еквівалент фельдмаршала у інших арміях). Це звання було введене законом про Організацію війська Королівства Сербія у 1901 році. Воно надавалося лише під час війни за: особливі заслуги генералів. Перший фельдмаршал отримав підвищення за Великим військовим указом Королівства Сербія 20 жовтня 1912 року. За весь час лише чотири людини офіційно носили це звання: Радомир Путник (отримав у 1912), Степа Степанович (1914), Живоін Мишич (1914) та Петар Бойович[en] (1918). Почесне звання, але не військовий ранг мали також чорногорський генерал Янко Вукотич (1915) та французький генерал Луї Франше д'Еспере (1921). Після об'єднання Королівства Сербія у Королівство СХС (пізніше Королівство Югославія) більше не було підвищення офіцерів до звання фельдмаршала. Король Югославії мав звання Верховного головнокомандувача та носив спеціальний однострій фельдмаршала.