Смерть Владислава Вази в Меречі, Литва, не була несподіванкою, оскільки король роками страждав від подагри та хвороби нирок. Однак він помер у небезпечний для Речі Посполитої період Хмельниччини. За звичаєм, що склався протягом останніх трьох міжкоролів'їв, владу в Речі Посполитій перебрав інтеррекс — примасМацей Лубенський, однак через його похилий вік ініціативу під час міжкоролів'я перебрав великий канцлер короннийЄжи Оссолінський. Значний вплив на хід майбутніх виборів мала війна в Україні. У той час виникли дві партії: примирлива партія на чолі з Оссолінським і брацлавським воєводою Адамом Киселем та військова партія, згуртована навколо Яреми Вишневецького та Олександра Конєцпольського, підтримували різних кандидатів. Яна Казимира підтримала примирлива партія та вдова короля Людовика Марія, а його брата Кароля Фердинанда, єпископа Вроцлава, підтримала військова партія та католицькі єпископи[1]. Окрім двох братів покійного короля, Жигимонт Ракоці (1622—1652), син Георгія Ракоці, князя Трансільванії, також був серйозним кандидатом на трон. Як протестант користувався переважно підтримкою дизунівців, протестантських і православних дисидентів, а спочатку й лідера козацького повстання Богдана Хмельницького[2].
Конвокаційний сейм, який засідав у Варшаві з 16 липня по 1 серпня1648 р., став ареною зіткнень обох фракцій[3]. Винуватцями вибуху повстання в Україні були покійний король і канцлер Оссолінський. Попри суперечки, конвокаційний сейм, перетворений на генеральну конфедерацію, погодився на пропозицію Оссолінського розпочати переговори з Богданом Хмельницьким з метою розірвання козацько-татарського союзу, водночас заснувавши три полки для управління військом[4].
Вибори, що розпочалися 6 жовтня1648 року, були затьмарені нищівною поразкою військ Речі Посполитої під Пилявцями. Хоча в поразці одностайно звинувачували полки Заславський, Острорузький і Конєцпольський, тобто прихильників кандидатури Карла Фердинанда, результат виборів був невизначеним. Як і під час виборів 1587 року, магнатські прихильники обох кандидатів розгорнули власні війська навколо виборчого поля. Побоювалися, що за майже рівних шансів обох кандидатів — Яна Казимира та Карла Фердинанда — можуть відбутися подвійні вибори. Ситуація не змінила підтримки, яку надали Яну Казимиру вдова короля Владислава, Людвіка Марія, а також двори Франції, Бранденбурга та Швеції[5]. Перемогою табору Яна Казимира стало призначення головою сейму Філіпа Казимира Обуховича, який був прихильним до старшого князя. Третій серйозний кандидат, Жигимонт Ракоці, перестав рахуватися після смерті 11 жовтня свого батька Дєрдя I Ракоці. Саме тоді гетьман Януш Радзивілл, який підтримував трансільванську кандидатуру, уклав угоду з Яном Казимиром. В обмін на обіцянки задовольнити вимоги протестантів і православних князь отримав підтримку табору дисидентів[6]. Перемогу Яна Казимира закріпив Богдан Хмельницький, який стояв біля Замостя з 200-тисячною армією, підтримавши в листі до Вишневецького зусилля старшого брата здобути корону[7]. Підтримка Хмельницького (тобто визнання козаками Яна Казимира королем) була важливою, оскільки означала принаймні тимчасове відтермінування збройного протистояння, тоді як обрання Карла Фердинанда означало б для польсько-литовської сторони продовження війни в умовах поразки[8]. Тому 11 листопада Карл Фердинанд зняв свою кандидатуру й отримав натомість Опольсько-Рацібозьке князівство та два багатих абатства в Речі Посполитій[9]. Ян Казимир був обраний королем 20 листопада1648 року, через три дні він затвердив pacta conventa, а примас Лубенський склав акт номінації. 17 січня1649 року у Вавельському соборі відбулася церемонія коронації нового короля[10].
↑Церква з великим розумінням поставилася до того, що людина, покликана до високого сану, мусила звільнитися від священичих зобов'язань. Ян Казимир передав свою кардинальську шапку в руки Інокентія Х у 1647 році після смерті князя Сигізмунда Казимира, коли той став передбачуваним спадкоємцем престолу після свого брата Владислава IV. Див. про це: A. Mączka, Rzeczpospolita i rzeczpospolita. Władza i społeczeństwo w Europie wczesnonowożytnej, Варшава 1986, с. 90. 28 листопада 1647 року Владислав IV у листі до Папи Римського просив про призначення Валеріана Маґні на вакантне місце в Колегії кардиналів. Крім того, Ян Казимир був першим кандидатом на польську корону і передбачуваним спадкоємцем, і хоча його не любили в Польщі і ставилися до нього з презирством при дворі його брата, звичаєм республіки було підтримувати його, і не тільки він сам, але й сусідні двори не розглядали нікого іншого як передбачуваного спадкоємця. Ludwik Kubala, Szkice historyczne 1 Lwów 1880, s. 51.
↑J. Kaczmarczyk, Bohdan Chmielnicki, Wrocław 2007, s. 76.
↑L. Kubala, Jerzy Ossoliński, wydanie 2, Lwów 1924, rozdział 18 Sejm konwokacyjny 1648, s. 281—300.
↑Командувачами армії стали Владислав Домінік Заславський, Миколай Остророг та Олександр Конєцпольський. Zbigniew Wójcik, Wojny kozackie w dawnej Polsce, w: Dzieje narodu i państwa polskiego, Kraków 1989, s. 66–67.
↑J.A. Gierowski, Rzeczpospolita w dobie złotej wolności (1648—1763), w: Wielka historia Polski, pod red. S. Grodziskiego, Kraków 2003, s. 33.
↑M. Markiewicz, Historia Polski 1492—1795, Kraków 2002, s. 500—501.
