Венерині кучері звичайні

Венерині кучері звичайні
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Відділ: Папоротеподібні (Polypodiophyta)
Клас: Папоротевидні (Polypodiopsida)
Порядок: Багатоніжкові (Polypodiales)
Родина: Крильникові (Pteridaceae)
Рід: Венерині кучері (Adiantum)
Вид:
Венерині кучері звичайні (A. capillus-veneris)
Біноміальна назва
Adiantum capillus-veneris

Вене́рині ку́чері звича́йні[1], адіантум венерин волос[2] (Adiantum capillus-veneris L.) — найпопулярніший в культурі вид роду адіантум (Adiantum). Належить до родини адіантові (Adiantaceae), порядку папоротевидних (Filicopsida). Адіантові — переважно тропічна родина, представники якої є лісовими або петрофільними рослинами. Включає 1 рід і близько 300 видів. У культурі використовується як декоративна рослина.

Наукове значення

Середземноморський вид на північно-східній межі ареалу.

Поширення

Поширення адіанта венериного волоса в Криму

В Україні поширення охоплює Південний берег Криму (біля водоспадів Учан-Су та Джур-Джур, околиці міст Ялти та Місхора, вершини Ай-Петрі, Явлуз, Яузлар i Кастель). Вид поширений в Атлантичній Європі, Східному і Західному Середземномор'ї, на Кавказі, у Середній Азії. Зустрічається в тропічних і субтропічних районах Азії, Африки.

Місця зростання

Адіант венерин волос росте на вологих скелях і в розколинах
Загальний вигляд адіанта венериного волоса

Вологі скелі (переважно вапнякові) та розколини, біля водоспадів, по берегах гірських річок i струмків. Формує фрагменти специфічних піонерних маловидових розріджених угруповань класу Adiantetea capilli-veneris (союз Adiantion capilli-veneris), характерних для Середземномор'я. Гігрофіт.

Чисельність та структура популяцій

Популяції нечисленні. Росте у вигляді поодиноких чи невеликих куртин, що формують фрагментарні популяції, чисельність яких в останні десятиліття скоротилася.

Причини зміни чисельності

Зменшення вологості повітря, порушення місць зростання, збирання як декоративної рослини.

Загальний вигляд адіанта венериного волоса

Загальна біоморфологічна характеристика

Гемікриптофіт. Багаторічна папоротева рослина заввишки 20-30 см, з довгим повзучим кореневищем, формує куртини. Листки світло-зелені, тонкі, яйцюваті або яйцювато-видовжені, двічі-, тричіперисті; зимують. Черешки чорно-бурі, тонкі, блискучі. Вайї тричі пірчастороздільні, крайові сегменти округлі, яйцеподібні, зубчасті. Спори в лінійно-довгастих сорусах, розміщені вздовж кінців жилок по краю пластинок, які відгинаються донизу. Спороносить у червні-серпні. Спори розносяться вітром та водою. Розмножується спорами та вегетативно.

Папороть адіантум венерин волос

Заходи охорони

Збереження стабільного водного режиму, розведення в культурі. Занесений до Червоної книги України (1980, 1996, 2009). Охоронний статус — I категорія («Зникаючий»). Охороняється у природних заповідниках — Ялтинському гірсько-лісовому та Мис Мартьян. Заборонено відбір води, знищення місць зростання, збирання рослин. Слід створити заказники в місцях зростання виду.

Також занесений до Червоних книг Вірменії, Казахстану, та Дагестану і Краснодарського краю в Росії[3].

Входить до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи видів, з найменшим ризиком (LC).

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах

Широко культивують в ботанічних садах, приватних колекціях як кімнатну рослину.

Господарське та комерційне значення

Декоративне.

Застосування

Є відмінним заспокійливим засобом, з протизапальними протикашльовими, муколітичними і відхаркувальними властивостями. Використовується для детоксикації у випадках з алкоголізмом. Підходить для лікування фарингіту, бронхіту, астми.

Примітки

  1. ↑ Adiantum capillus-veneris // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
  3. ↑ Adiantum capillus-veneris L. // Плантариум [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

Джерела

  1. Комаров В. Л. та ін. Флора СРСР, Т. 1-30 — М.—Л.: вид-во АН СРСР, 1934—1964;
  2. Чопик В. І. Рідкісні рослини України / В. І. Чопик. — К.: Наук. думка, 1970. — 188 с.;
  3. Определитель высших растений Крыма. Н. И. Рубцов УДК 582.31/.9 (477.75) (0.83.71) Ленинград «Наука», 1972;
  4. Флора европейской части СССР. Т. I / Под ред. А. А. Федорова. — Л.: Наука, 1974. — 404 с.;
  5. Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В. В. Охраняемые растения Украины. — 1983;
  6. Доброчаева Д. Н., Котов М. И. и др. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — Киев: Наукова думка, 1987. — 548с.;
  7. Червона книга України. Рослинний світ/ за ред. Я. П. Дідуха — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 900 с. ISBN 978-966-97059-1-4.