Орест Васкул
Народився	28 травня 1928(1928-05-28) Серафинці, Городенківський повіт, Станиславівське воєводство, Польська республіка
Помер	8 червня 2021(2021-06-08) (93 роки)
Поховання	Ясногородка, Фастівський район, Київська область
Країна	УНР  Польська Республіка  СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	діяч ОУН, вояк СС «Галичина»
Партія	ОУНР
Діти	Ігор, Любомир, Петро
Нагороди

Оре́ст Петрович Вáскул (28 травня 1928, с. Серафинці, Городенківський повіт — 8 червня 2021, с. Ясногородка, Фастівський район, Київська область) — дивізійник та учасник збройного підпілля ОУН, голова Київського крайового братства ОУН—УПА, політв'язень, український політичний, громадський діяч. Учасник національно-визвольного руху, нагороджений орденом «За заслуги III ступеня». Почесний громадянин Києва (2023).

Орест Васкул народився 28 травня 1928, с. Серафинці (нині Городенківського району, Івано-Франківської області, Україна, тоді Городенківський повіт) у сім'ї вчителів.

Батько — Васкул Петро (6 травня 1895 — 2 серпня 1941), четар УСС, сотник УГА, мати Марія Яшан (20 листопада 1900 — 4 вересня 1930).^[1].

У 1942 році Орест Васкул вступив у лави Юнацтва ОУН. З 1943 року — член ОУН (б).

У 1943 р. добровільно записався у Городенці в дивізію «Галичина», приписавши собі три роки (на той час йому було тільки п'ятнадцять років) і пройшов медкомісію. Проходив вишколи у Гайделяґері, де був зарахований у 12-ту сотню в чоту тяжких гранатометів. Брав участь у боротьбі з радянськими партизанами у складі бойової групи Байєрсдорфа у званні старшого стрільця важкої кулеметної сотні.

З березня 1944 р. перебував на вишколі у Нойгаммері. Розподілений командиром розрахунку тяжкого міномета в 4-ту сотню фюзилірного куреня (розвідувального батальйону). Призначений командиром рою (відділення). Наприкінці червня відправлений на фронт. Учасник боїв під Бродами.

22 липня 1944 р. потрапив у радянський полон і був відправлений на заслання терміном на 6 років за маршрутом Золочів-Київ-Подольськ-Бірюльово-Субханкулово. Будував нафтопровід «Туймази — Уфа». Через деякий час втік із заслання у рідне село Серафинці і завдяки особистим зв'язкам приєднується до збройного підпілля ОУН, де виконує різні завдання на території сучасних Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської областей.

У червні 1947 р. арештований МҐБ. Військовий трибунал засудив до 25 років таборів і 5 років позбавлення у правах. Васкула відправляють у табір на станцію Решоти (Свердловська область). За короткий час змінив більше 11 таборів: Караганда — Карабас — Чурбай — Долінка — Дубовка-1 — Дубовка-5 — Екібастуз — Ольжерас — Мєждурєчєнск — Богучар — Воркута. У таборах брав активну участь у просвітницькій роботі і налагодженні руху опору серед політичних в'язнів. 25 червня 1956 р. був звільнений із забороною проживати в Україні.

У Воркуті в 1960-их рр. пройшов курси майстрів. У 1961-66 рр. навчався на заочному відділенні у Ризькому будівельному технікумі. Постійно приїздив відпочивати у Київ, зокрема на футбольні матчі улюбленого «Динамо» (Київ). Почав будувати у Ясногородці будинки для літнього відпочинку дітей. З 1968 р. отримав прописку в Макарівському районі Київської області.^[2]

8 лютого 1984 року Ореста Васкула знову заарештували за антирадянську діяльність. Судили в Києві й дали одинадцять років в'язниці. Сидів у тюрмі м. Алчевськ Луганської області. 26 грудня 1987 року був звільнений.

У 1995—2010 роках Орест Васкул був членом Головного Проводу ОУН(б) та головою Теренового Проводу ОУН(б) в Україні.

З 1992 року Орест Васкул був головою Київського крайового братства ОУН-УПА та членом головної Булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА.

У липні 2017 року про життєвий шлях Ореста Васкула знято документальний фільм «Орест» — першу серію проєкту «Жива УПА».

Помер 8 червня 2021 року^[3]. Прощання відбулося 13 червня в Михайлівському соборі в Києві. Поховали діяча біля могили другої дружини й молодшого сина на кладовищі села Ясногородка Бишівської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області^[4][5].

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його. (червень 2021)

• Почесний громадянин Києва (2023)^[6][7]
• У 2005 р. Указом Президента України №1193/2005 від 23.08.2005 нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня як учасник національно-визвольного руху українського народу

У 1956 році Орест Васкул одружився з Парасковією Марунчак, родом із села Далешове Городенківського району Івано-Франківської області. Найстарший син — Ігор (нар. 1957), проживає в Сиктивкарі, археолог, має вчений ступінь кандидата історичних наук. Середній син — Любомир (1960) був убитий у Воркуті 15 лютого 2007 року.

1975 року одружився з Людмилою Манушиною, українкою з міста Єсентуки Ставропольського краю РРФСР.

У шлюбі народився син Петро (1977) — правозахисник, депутат Ясногородської сільської ради Макарівського району Київської області, голова районної організації ВО «Свобода». Помер передчасно за незрозумілих обставин, 30-річним, був похований 25 вересня 2009 року^[8][9].

• 27 жовтня 2022 року його іменем було перейменовано вулицю у Києві.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Васкул Орест Петрович

• Українців незаконно виселяють із власних помешкань за неправосудними рішеннями судів
• Жива УПА «Орест». Сторінка фільму [Архівовано 14 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Орест Васкул: Життя — подвиг, гідний поваги та пошанування [Архівовано 23 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Помер голова Київського крайового братства ОУН-УПА Орест Васкул [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]